бій своє покоління».
«Й це покоління вже прийшло: ось стоїть переді мною його емісар в образі безстрашного мого сина Остапа», – подумав Максим.
…Про подальшу долю батька розповідала моя мати Марія, вона таємно обвінчалася в Ходорові з партизаном УПА Остапом Безрідним на псевдо Вітер.
Остап зі своєю боївкою переховувався в пропастях тужанівських лісів аж до початку німецько-совєтської війни. Перед інвазією червоних військ в Галичину 1939 року новітні партизани цілий тиждень зазнавали кривавої волі: розбита німцями польська армія Ридза Сміглого панічно втікала в Румунію. Відступаючи, польські жовніри підпалювали сільські хати, вбивали мирний люд. Боївкарі їх знищували, роззброювали й ховали оружжя в бункерах; коли радянська влада встановилася на наших землях, група Остапа Безрідного зачаїлася в непрохідних недеях і чекала виправи з Кракова відділку Крайового провідника ОУН Володимира Тимчія-Лопатинського, з яким мала намір підняти антибільшовицьке повстання в Галичині.
За наказом голови краківської Дружини українських націоналістів Шухевича-Тура Лопатинський взимку 1940 року зі своїм відділком перейшов Сян. Випав тоді сніг, й чекісти вистежили. Повстанці забарикадувалися на горищі якоїсь хати в селі Устинові, відстрілювалися до останнього набою і підірвали себе гранатами.
Остапова боївка вижила: півтора року селяни з Городищ, Залісок і Рудківців підтримували життя партизанів, й вони, зголоджені й обдерті, дочекалися 22 червня 1941 року. Тоді Остап вийшов із криївки й товарняком дістався до Львова. Львів у ті дні був ще вільний, німці зупинилися на лінії Рясне – Скнилів, а на Ринку, 10 у приміщенні «Просвіти» Ярослав Стецько від імені Провідника ОУН Степана Бандери ЗО червня проголосив відновлення Української Держави – на львівській ратуші вдруге залопотів синьо-жовтий прапор.
Остапа, через його обшарпаний вигляд, до середини зали не впустили, а тоді він назвав псевдо голови Дружини українських націоналістів, який керував виправою Лопатинського:
«Я повинен побачити Тура!» – вигукнув Остап, і всі, хто був у залі, сторожко придивилися до обірванця, який знав псевдо Романа Шухевича.
Остап стояв непорушно біля дверей і ждав на реакцію міністрів. Мовчанка в залі тривала довго, та врешті підійшов до Остапа довгобразий, з русявим кучерявим волоссям чоловік, він пильно придивився до зайшлого і запитав:
«Звідки знаєш ім'я Тура?»
«Від Тимчія-Лопатинського».
Тоді Шухевич взяв Остапа за лікоть, провів його в кінець зали й спитав пошепки:
«Боївка ціла?»
«Збереглася і жде вашого наказу».
«За тиждень прийдеш у село Княгиничі на Рогатинщині й допитаєшся до фельдшерського пункту».
Так відбулося знайомство мого батька із майбутнім генерал-хорунжим УПА, брате… Остап Безрідний добирався до Ходорова ночами, й моя мати приймала свого мужа в гості. А втім… – голос Михайла губився в темряві, я ще почув його слова: – А втім, як склалося життя мого батька, краще прочитай. Мені нелегко про це розповідати…»
«А