без перепочинку, не маючи регулярного війська. Урхан зібрав потурчених полоняників – босняків, греків, вірмен, озброїв їх і взяв на своє утримання, щоб були слухняними. Засновник дервішського ордену Хаджі Бекташ благословив нове військо. Опустивши довгого чернечого рукава на голову першого яничара, мовив: «Називайтеся «йені-чері». Хай буде ваше обличчя грізним, рука переможною, мечі гострими, а хоробрість нехай стане вашим щастям».
Для підтримання престижу нового війська Урхан сам записався до першої орти[66], а всьому корпусові дав герба – ложку, щоб нагадувала воїнам про те, що воювати вони мають за султанський харч. Цю емблему воїни носили на вирізці високої шапки над чолом. Ложка – символ наживи – сподобалася яничарам. Небавом вони самі почали створювати такі емблеми. Казан, у якому варилася їжа, став священним символом орти і дорівнював прапорові. Залишити казана в руках ворога вважалося найбільшою ганьбою, перевернутий котел ставав сигналом до бунту. Військові ранги теж запозичили з кухонного лексикону. Полковника орти називали чорбаджієм – майстром великої супниці, лейтенанти називалися сакка-башами – водоносами. Апетити яничарів зростали і згодом почали виявлятися не тільки в емблемах і рангах. Яничари вимагали підвищення плати за службу, домоглися визнати їх кастою, рівною улемам[67]; щоб мати запоруку серед духовенства, закріпили дев’яносто дев’яту орту за орденом Хаджі Бекташа. Врешті почали диктувати свою волю султанам.
З казарм почали виходити яничари – сини Греції, Болгарії, Грузії й українські мальви. В коротких шароварах і кунтушах, у високих з білого сукна шапках з довгими шликами, вони вишикувалися в ряд для зустрічі султана.
Попереду першої орти, до якої повинен був підійти Ібрагім, стояв молодий чорбаджі-баша.
Нафіса підвелася з бруку.
– Хюсаме, поглянь на нього, такий схожий на нашого Аліма.
– Сиди, сиди, – смикнув Хюсам дружину за фередже, – це командир орти, Алім же зовсім молодий.
Заметушилися люди на вулиці, загомоніли, закричали – до яничарських казарм наближалася султанська процесія.
Ібрагім зупинив коня біля вишикуваної першої орти. Hyp Алі під’їхав до чорбаджі-баші. Молодий полковник із коротко стриженими чорними вусами, орлиним носом витягнувся перед аґою яничарів, чекаючи на його команду. Hyp Алі вдоволено усміхнувся. Він не жалкуватиме, що під Багдадом призначив цього гордопоставного ґяура башею першої орти. Тільки такі, рівні силою і завзяттям, можуть бути справжніми супротивниками своїх хоробрих співвітчизників. Нині ж молодому чорбаджієві випало особливе щастя: вітати від яничарів нового султана і записувати його до свого полку.
Hyp Алі кивнув головою.
Чорбаджієві подали чашу, наповнену шербетом, і він, карбуючи крок, підійшов до султана.
– Великий із великих, султане над султанами! – промовив голосно. – Раби твої, непереможне військо яничарів, хочуть зустрітися з тобою в країні