сріблястий голос, який підхопили десятки інших жіночих голосів:
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Вона незчулася, як усе закінчилося. Але хор продовжував виводити на два голоси тужливу пісню про тополю. Євка не могла більше стояти на ногах і важко опустилася на розпанахані ще в лісі коліна, сідаючи на витоптану траву. Усі якось дивно дивилися на неї, і Євка ніяк не могла взяти до тями, що ж дивного було в їхніх поглядах.
А малий Ярема тепер ридав, навіть не прикриваючись, лише винувато зиркаючи на Євку. Вона усміхнулася йому ледь помітно, кутиком вуст, і похитала головою. Він схлипнув ще раз і перестав плакати, мужньо шморгаючи носом.
Хор доспівав.
– У нас же свято, що ви розвели тут бабську печаль. Де музики? Чого не граєте? – гримнув пан Вітовський.
Знову заграла басоля, защебетала скрипка.
– Семене, ну ж бо, обережно перенеси її до мене в хату, – наказала тітка Кальопа, блискаючи очима й кидаючи палючий погляд на пана. – Чи ти вже п’яний, Семене? Тьху, батько називається. Хлопці, хто тверезий? Понесіть її. Та не торкайтеся спини! Стешко, неси свіжу сорочку!
– Та де я на таку чортову дитину сорочок напасуся! – крикнула Євчина матір, спльовуючи собі під ноги. – Оце мамці дісталася нагорода на старість. Треба було її тоді в полі забути й не вертатися!
Знахарка
Євка вперше була в Кальопиній хаті, хоча стільки разів проходила повз її двір. Дівчину поклали животом донизу на стіл, підстеливши чистий рантух.
Сестри принесли сорочку, дали напитися води.
– Усе, ідіть далі святкувати! Я сама розберуся, – скомандувала Кальопа, виганяючи з хати жінок і дівчат.
Вона зняла просяклу кров’ю сорочку та заходилася промивати рани.
– Не бійся. Я трохи знаюся на травах. Скоро не болітиме.
– Та я і не боюсь, – тихенько відповіла Євка.
Невже ця горда жінка, від одного вигляду якої в Євки завше дрижали коліна, і справді сама взялася за її лікування? Вона співала їй і навіть посміла забрати з-під самісінького панського носа… Чому ж Євка раніше остерігалася знахарки? Можливо, тому, що таємно завжди хотіла бути, як вона?
– А ти, як кластимеш свої трави, розказуй, що робиш, – раптом осміліла дівчина. – То і я знатиму наступного разу, як себе вилікувати.
– Ач яка! – плеснула руками по колінах тітка, хитрувато мружачись. – То ти ще не раз збираєшся скуштувати батога? Більше про таке навіть не думай! Добре, що Богдан, той пахолок, упівсили бив. А якби на повну? То б уже й не жива була.
– Тітко Кальопо, – підвелася на ліктях Євка. – А чого всі на мене так дивилися? Наче вперше бачили.
– Ну, то може, і вперше. Усі чекали, що ти почнеш звинувачувати інших, розплачешся чи почнеш просити милості в господаря.
– Не знаю, – знизала плечима Євка. – А що б змінилося, якби я просила пощадити?
Тітка Кальопа похитала головою.
– Отож нічого. То навіщо марно витрачати сили та ще й принижуватися перед цими панами. Якщо схочу, зможу й ввечері поплакати, коли