часів, до початку історії, наш світ та Потойбіччя були об’єднані. Були одним світом. Демони ходили по землі, маючи змогу робити все, що заманеться. Царював неймовірний хаос. Вони схрещувалися з людьми, а їхні нащадки були напівкровками. Наполовину людьми, наполовину демонами. Демонокровками. Чудовиськами. Один із них узяв собі ім’я Еуз. Він звільнив людство від тиранії дияволів, а лють його бою з ними сформувала землю. Він відділив світ угорі від світу внизу й запечатав ворота між ними. Щоб такого жахіття більше ніколи не сталося, він проголосив Перший закон. Забороняється торкатись Потойбіччя безпосередньо чи говорити з дияволами.
Лоґен поглянув, як інші дивляться на Ферро. Лютар і Кей супилися, побачивши цю неймовірну вправу в стрільбі з лука. Вона одразу відкинулася назад у сідлі, натягнувши тятиву до краю, тримаючи наступну стрілу так, що її блискучий наконечник геть не ворушився, і водночас підштовхуючи п’ятами туди-сюди свого коня. Лоґенові ледве вдавалося нав’язати коневі свою волю з повіддям у руках, але він не розумів, як цього стосується божевільна Баязова історія.
– Дияволи й таке інше, Перший закон. – Лоґен змахнув рукою. – То й що?
– Перший закон від початку був сповнений суперечностей. Уся магія походить із Потойбіччя, приходячи на землю, як світло з сонця. Сам Еуз був частково дияволом, і те саме стосувалося його синів – Джувенса, Канедіаса, Ґлустрода – та інших. Кров надавала їм дари та прокляття. Силу, довголіття та гострий зір, недоступні простим людям. Їхня кров багато століть передавалась їхнім дітям, дітям їхніх дітей і так далі, невпинно розріджуючись. Дари почали з’являтися через покоління, потім – через два, а потім стали з’являтися зовсім рідко. Диявольська кров розрідилась і вимерла. Зараз, коли наш світ і нижній світ так сильно розійшлися, втілення цих дарів – по-справжньому рідкісне видовище. Нам воістину пощастило побачити його на власні очі.
Лоґен підняв брови.
– Вона? Наполовину дияволиця?
– Значно менше, ніж наполовину, мій друже. – Баяз захихотів. – Наполовину дияволом був сам Еуз, і його сила підкидала гори й викопувала моря. Напівкровка міг наповнити кров жахом і жагою, від яких зупинилося б серце. Вигляд напівкровки міг засліпити. Ні, не наполовину. Хіба що трішечки. Але в ній є слід Потойбіччя.
– Потойбіччя, так? – Лоґен опустив погляд на мертвого птаха у себе в руці. – То чи порушив би я Перший закон, якби торкнувся її?
Баяз захихотів.
– Оце вже гостре запитання. Ти постійно мене дивуєш, майстре Дев’ятипалий. Цікаво, що сказав би на це Еуз? – Маг стиснув вуста. – Думаю, я зумів би тебе пробачити. А от вона, – тут Баяз кивнув лисою головою на Ферро, – швидше за все, відтяла б тобі руку.
Лоґен лежав на животі, дивлячись крізь високу траву на долину з положистими схилами та неглибоким струмком на дні. Із ближчого до них боку стояла купка якихось будівель, точніше оболонок будівель. У них не було дахів, не було нічого, крім напіврозвалених стін, здебільшого по пояс, а каміння, що з них попадало, було розкидане по схилах долини серед