.

мене до моєї мами, – і полетів на Скляну гору.

      Мати вибігла на двір.

      – Ну, мамко, Поганина вже нема на світі!

      Мати дуже зраділа і приготувала велику гостину.

      Коли пригостилися, то пішли по кімнатах. Дивляться: в одній повнісінько срібла, в другій – золота, в третій – діамантів, у четвертій – усіляка їжа, а в п’ятій – напої.

      – Синку, та тут усього досить на тисячу років!

      – Досить, мамко!

      Подивилися вони увесь палац і, змучені, полягали спати. Коли мати заснула, син узяв ключі і з поверха на поверх вибрався наверх – на двадцять четвертий. Відімкнув двері двадцять четвертої кімнати, знайшов у ній золоту шкатулку, а в шкатулці – золотого прутика. Позакривав за собою двері, спустився вниз і золотим прутиком ударив з трьох боків, а собі подумав, щоб палац зробився золотим яйцем.

      І так сталося: палац почав швидко зменшуватися і вчинився золотим яйцем. Принц положив яйце в кишеню, сів на чобота й подумав: «Неси мене до твого господаря».

      Піднявся чобіт понад хмари, а спустився на широкім полі біля велетня. Чоловічисько грівся біля вогнища і в котлі варив м’ясо:

      – Ну, як ти злітав?

      – Добре.

      – Чи бачився з матір’ю?

      – Бачився.

      – А де мій брат Поганин?

      – Пропав.

      – Ну, хай тобі щастить. Ти й нам допоміг звільнитися від лиха. Тепер усі міста будуть наші, а не його, Поганина.

      Вийняв із котла м’яса і пригостив принца. Принц поїв і передав велетові чобіт, за все гарно подякував. А потім відкланявся, сів на другий чобіт і подумав: «Понеси мене до твого господаря».

      За пару хвилин чобіт опустився на широкому полі біля першого велета. Той так само обняв ножиськами вогнище й варив у котлі їсти. Спитав принца:

      – Ну, як ти злітав?

      – Добре.

      – Чи видівся зі своєю матір’ю?

      – Видівся.

      – А де брат Поганин?

      – Пропав. Розсипався на порох.

      – Ну, дякую тобі, що ти і нас визволив від біди.

      Велет сягнув у котел, вийняв добрий кусок м’яса і пригостив хлопця.

      Принц поїв і передав господареві чобіт. Відкланявся і рушив у дорогу пішки. Думає собі: «Прийду до коня, який там закопаний, і якщо він ще живий – вернуся додому, а якщо вже мертвий – залишимося з мамою жити у палаці на тім місці».

      Йде, йде, йде. Прийшов на те поле, де закопав свого коня. Дивиться – прутик на кінці ще трохи зелений. Швидко розкопав коня. І як тільки торкнувся його, той одразу підскочив до неба, полетів попід хмари, а коли став на землю, то зробився у сім разів кращим.

      – Ну, як ти сходив?

      – Добре.

      – А твоя мама де?

      – Тут, – показав принц на яйце.

      – Якби ще одну добу тебе не було, не знайшов би ти мене живим. А тепер усе гаразд. Куди хочеш їхати?

      – У свій край.

      Погостилися. Трохи перепочили, і кінь каже:

      – Ну, сідай на мене. Як хочеш летіти – вихром або гадкою?

      – Так, щоб мене не загубив. Щоб мені й тобі було добре.

      Кінь знявся під хмари. Летіли, летіли й прилетіли