Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці


Скачать книгу

довго треба чекати? – запитав Гейза.

      – Не менше року. Лише знаєте, наука гроші коштує. Та й годувати бика задармо ніхто не буде.

      Гейза довго не торгувався і заплатив. А м’ясник того ж дня бичка зарізав і м’ясо продав.

      Вернувся Гейза додому і рахує дні. Ледве дочекався, коли рік мине. Зібрався знову до міста, щоб забрати свого бичка.

      Йде вулицею й бачить на одному будинку табличку з написом: «Д-р Бімбо, адвокат».

      «Ого! Мій Бімбо вже став ученим доктором», – зрадів він.

      Зайшов до контори і каже до адвоката:

      – Ну, небоже Бімбо, як ся маєш? Як тебе вивчили з бика на доктора?

      Адвокат розсердився і закричав на Гейзу:

      – Забирайся, дурню, звідси, доки не пізно!

      Гейза не чекав такого і теж розсердився:

      – Ге-ге, забув віл, що був телятком. Рік тому ще бугаєм брикав, ледве його привів сюди, а як вивчився і став паном, то й свого ґазду не пізнає.

      Адвокат схопився із стільця:

      – Кажу тобі, дурню, вийди, бо біда буде.

      – Ге-ге! – вигукнув багач. – Я піду, але й ти, небоже, підеш за мною до хліва.

      З тими словами вихопив мотузок, закинув адвокатові на шию і почав тягнути, примовляючи:

      – Тепер ти від мене не втечеш!

      Гейза був здоровий, як дуб. Витягнув адвоката на вулицю. Той почав кричати:

      – Гей, люди, рятуйте мене від божевільного чоловіка!

      Розсердився Гейза, що його на вулиці дурнем називають, та так почав палицею періщити адвоката.

      На крик збіглися люди. Скоро й жандарми появилися. Адвокат почав вимагати, щоб Гейзу судили.

      На суді багач розказав, що знає доктора від маленького телятка, що годував його і відвів у науку. Судді мусили признати Гейзу божевільним і відпустити.

      А Гейза донині про своє говорить.

      Як дурня женили

      Жила колись в одному селі вельможна пані Ванда Холерська. У неї був син Мундзьо, який мав замість голови торбу з січкою. Паничик нічого не робив, а лише лежав і носом пускав бульки. Іноді приспівував:

      Гоп-са-са, ковбаса,

      Мазуречик Мундзьо! Гей-га!

      Коли синові сповнилося двадцять і його не можна вже було пускати на вулицю без сподень, пані Ванда сказала:

      – Мундзю, завтра в костьолі буде набоженьство. Вберися файненько і підеш туди. Там будуть слічні панєнки. Кинь на котрусь оком – може, сподобаєш.

      На другий день Мундзьо пішов до різника, купив у нього коров’яче око й побіг до костьола. Дивиться, а там панянок – хоч греблю гати. Підійшов до найфайнішої і фляцнув її коров’ячим оком у лице:

      – Мамунця говорили, що панєнка, на котру кину оком, буде моєю жінкою.

      – Відчепися, в твоїй голові сім днів не метено! – крикнула панянка.

      Прийшов Мундзьо додому й хвалиться:

      – Мамунцю, я кинув оком на одну паннунцю…

      – А вона що?

      – Та сказала, що в моїй голові сім днів не метено.

      – Не слухай її… То якесь дівчисько! Ніцнічого не розуміє!

      Якось із сусіднього села прийшов до пані Холерської її рідний брат.

      – Чому, сестро, не ожениш Мундзя?

      – Та