землях на початок ХХ ст. політичні партії серйозними дослідниками «класифікуються в різних площинах:
– «за соціальною базою та відповідною ідейно-політичною структурою (поміщицькі, буржуазні, дрібнобуржуазні, робітничі, селянські);
– за ідеологічним критерієм (консервативні, ліберальні, народницькі, соціал-демократичні, марксистські);
– за ставленням до ідеалу майбутнього суспільного ладу (монархічні, буржуазні, соціалістичні);
– за ставленням до існуючого державного ладу (в Росії та Австро-Угорщині) та відповідного політичного режиму (урядові, опозиційні, революційні);
– за юридичним статусом (легальні, нелегальні, напівлегальні);
– за використанням тактичних засобів для реалізації програмних завдань (конституційні, антиконституційні, ліворадикальні);
– за політичним підходом до вирішення українського питання (великодержавницькі, автономістські, самостійницькі)».[93]
У плані практичної діяльності зазначені політичні сили класифікувалися так:
– «урядові, феодально-монархічні, праві та крайні праві;
– ліберальні партії великої буржуазії (ліберально-монархічні): октябристи та близькі до них партії центру;
– ліберально-демократичні, лівоцентристські партії (кадети, прогресисти, партія демократичних реформ та ін.);
– національні ліберально-демократичні партії (УДП, УРП, УДРП, ТУП, УПСФ) – ліві партії, до яких можна було б віднести меншовиків та деякі інші партії;
– радикальні революційні партії (есери, більшовики) та псевдореволюційні партії анархістів – крайні ліві партії»[94]. На загал, «вся історія розвитку української багатопартійності за період з кінця XIX до 20-х років XX століття за відсутності офіційних обмежень являла собою стрімкий рух ліворуч».[95]
Як бачимо, станом на початок 1917 р. домінантним набором для тих українських політичних сил, які діяли на території 9 південно-західних губерній Російської держави і створили свій спочатку «координуючий», а згодом і «представницький» орган «всього українського народу» (на що, до слова, їх ніхто і ніколи не уповноважував) – Українську Центральну Раду, – був ліворадикальний, селянсько-народницький, соціалістично-революційний та самостійницький.
Політичні партії на підавстрійських «українських» землях
Партійно-політична ситуація на території підавстрійській мала виразно інший характер. По-перше, «внаслідок більш сприятливих суспільних факторів формування партійно-політичної системи в Східній Галичині розпочалось у 80—90-х рр. XIX ст., тобто раніше, ніж в російській частині України». По-друге, і це, мабуть, найсуттєвіше, «партійно-політична структура як Східної Галичини, так і Наддніпрянщини була дуалістичною». У Східній Галичині вона «була представлена як українськими, так і польськими угрупованнями»; при цьому українську сторону представляли чотири політичні партії