не поліпшиться, то містера Джоунза викличуть рано-вранці. Бінглі місця собі не знаходив, а його сестри заявили, що вони почуваються вкрай нещасними. Своє горе вони заглушали після вечері співами на два голоси, а їхній брат, не знаходячи кращого виходу своїм почуттям, наказував економці, щоб хворій дівчині та її сестрі приділялася вся можлива увага.
Розділ IX
Більшу частину ночі Елізабет провела в кімнаті своєї сестри, а вранці мала приємність дати більш-менш оптимістичну відповідь на розпитування економки, яку прислав містер Бінглі, а потім – на розпитування двох елегантних дамочок, що прислужували його сестрам. Однак, незважаючи на поліпшення, Елізабет довелося надіслати до Лонгберна записку з побажанням, щоб її мати сама навідала Джейн і отримала власне уявлення про стан її здоров'я. Записку відправили негайно, і так само негайно було виконане побажання, що в ній містилося: місіс Беннет, супроводжувана двома наймолодшими дочками, прибула до Недерфілда невдовзі після того, як родина закінчила снідати.
Якби місіс Беннет пересвідчилася, що Джейн загрожує очевидна небезпека, то почувалася б украй нещасною; але вона вдовольнилася тим, що хвороба її дочки тривоги не викликала, і тому зовсім не бажала її швидкого одужання, бо воно могло б спричинитися до її відправки з Недерфілда. Через це вона і слухати не хотіла Джейн, коли та пропонувала відвезти її додому; до того ж аптекар, який прибув приблизно в той же час, теж вважав це небажаним. Місіс Беннет трохи посиділа з Джейн, а потім з'явилася міс Бінглі і зробила їм запрошення, тож мати і три її дочки пройшли до сніданкової кімнати. Зустрівши їх, Бінглі висловив надію, що місіс Беннет застала Джейн у стані, не гіршому за той, на який сподівалася.
– На жаль, це не так, добродію, – відказала вона. – Дочка надто хвора, щоб її відправляти додому. Містер Джоунз каже, що про це ще рано думати. Тож дозвольте нам ще трохи зловжити вашою добротою.
– Відправити додому?! – скрикнув Бінглі. – Про це і думати не слід! Певен, що моя сестра і слухати не захоче про від'їзд.
– Можете не сумніватися, пані, – холодно і чемно мовила міс Бінглі, – доки міс Беннет залишатиметься в нас, за нею доглядатимуть найліпшим чином.
Місіс Беннет уся розсипалась у подяках.
– По правді кажучи, – додала вона, – якби не такі добрі друзі, то не знаю, що з нею і сталося б, позаяк Джейн і справді дуже хвора й почувається дуже погано, хоча виявляє при цьому неабияку терплячість. Вона завжди така, і я ніколи не зустрічала вдачі більш лагідної. Я часто кажу своїм іншим дівчатам, що вони й нігтя її не варті. У вас тут така гарна кімната, містере Бінглі, а вид на оту гравійну алейку просто чарівний. Не знаю, чи є в окрузі місцина, здатна зрівнятися з Недерфілдом. Сподіваюся, що ви не полишите цей маєток просто так – похапцем, хоча й орендували його на короткий термін.
– Усе, що я роблю, я роблю похапцем, – відповів Бінглі, – тому якщо я вирішу полишити Недерфілд, то зроблю це протягом п'яти хвилин. Однак наразі мені здається, що я осів тут надовго.
– Саме