Рада», потім в «Народній Волі» й окремі брошури. («Хто такі українці і чого вони хочуть?», «Звідки пішло українство», «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Українська Центральна Рада й її універсали».)
Друкував також науково-популярні річі (Всесвітня історія, кн. 2 і 3 (цю роботу було розпочато ще в Симбірську і Казані. – В. С), «Переяславська угода України з Москвою») та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив се не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Ц. Раді ніякого доходу не давала».
Можна зрозуміти, чому в 1926 p., коли вже був радянським академіком, членом президії Академії наук Радянської України, Михайло Сергійович свідомо «приглушував» питання про свою політичну діяльність у 1917—1918 pp., натомість наголошував начебто на науково-публіцистичній роботі. Однак для справи революції, для української справи ця робота була аж ніяк не другорядною. Згадані брошури, разом з публікаціями в періодиці, якраз і склали теоретичну основу, сумарно обґрунтували політичну концепцію Української революції.
Майже всі згадані брошури (обсяг їх звичайно близько друкованого аркуша – 16—30 сторінок) було видрукувано в друкарні товариства «П. Барських» в Києві. Деякі вийшли двома виданнями – «Звідки пішло українство і до чого воно йде» – і навіть трьома – «Якої ми хочемо автономії і федерації» (не кажучи ще про віденське видання). Вони коштували дуже дешево і були надзвичайно поширеними в 1917 p., мали безперечний вплив на формування світогляду, політичних переконань широких кіл українства.
Названі брошури М. С. Грушевського зовсім не є бажанням вченого зайвий раз відточити перо в улюбленій справі, обнародувати додаткові праці (один з дійових рушіїв самого існування будь-якого науковця). Це популярні за формою викладу і дуже глибокі за змістом, логічно ув'язані в чітку систему висновки, узагальнення мислителя, які надавали відповідь на найнагальніші питання тогочасного життя, обґрунтовували найважливіші орієнтири поступального руху українського суспільства.
Найвидатніший історик прагнув якнайшвидше дати пересічному читачеві відповіді на питання, в яких мав вільно орієнтуватися кожен українець: про минуле народу, про те, як він потрапив у залежність від інонаціональних поневолювачів, про природні права українців, про реальні можливості національного руху, про механізми досягнення стратегічної мети.
Ідеї, запропоновані головою Центральної Ради, з блискавичною швидкістю перетворили його на, безумовно, найвпливовішого, найпопулярнішого діяча. Це підтверджувалося не лише фактами практично одностайного обрання М. Грушевського почесним головою тисяч найрізноманітніших зібрань – від загальнонаціональних київських до невеличких колективів у найвіддаленіших куточках України. Однак значно важливішим за атрибутивні моменти було повсюдне і практично одностайне схвалення резолюцій, в основі