п'ять мешканців укоротили собі віку протягом тижня. Щось таке сталося і тоді, коли Брут обложив місто Ксант; городяни сповнилися такою жадобою смерті, що все, що роблять для порятунку життя, вони коїли для втечі від нього; отож Брут насилу здолав урятувати лише маленьку їхню горстку.
Кожне переконання може крити в собі досить сили, щоб стати людині дорожчим за життя. У першому пункті високої присяги, яку склала (і дотримала) Греція у перській війні, говорилося: кожний радше проміняє життя на смерть, ніж закони свого краю на перські. А скільки людей у війні між Туреччиною і Грецією воліло прийняти люту смерть, аби лиш не зректися обрізання і не дати себе охрестити! Нема релігії, яка б не могла навести таких прикладів.
Коли кастильські королі банітували зі своїх земель юдеїв, король Іван Португальський надав їм за вісім талярів з душі тимчасовий притулок у себе під умовою, щоб у призначений термін вони покинули його володіння; він обіцяв їм постачити кораблі, які перевезуть їх до Африки. Надійшов день, після якого за домовленістю ті, хто не виконає цього наказу, мали потрапити у неволю. Їм було надано дуже вбого споряджені судна. Тих, хто сів на них, судові команди трактували вкрай жорстоко і брутально; окрім іншої наруги, вони возили їх по морю туди і сюди, аж поки баніти з'їли весь узятий із собою конт; після чого мусили купувати його в моряків за такими дорогими цінами, що на суходіл довелося їм ступити упорожні, в самих сорочках.
Коли вістка про ці знущання дійшла до тих, хто чекав на березі своєї черги, більшість прийняли неволю, а дехто виявив готовність вихреститися. Мануель, Іванів наступник, одразу повернув їм волю, але потім, змінивши намір, звелів їм покинути королівство, призначивши для цієї мети три гавані. Він сподівався, за свідченням біскупа Озоріо (неабиякого латинського історика нашої доби), що коли їх не потрапила навернути до християнства ласкаво надана їм воля, то до цього їх змусить як страх бути відданим, подібно до їхніх товаришів, на поталу морякам, так і страх покинути землю, де вони звикли купатися в багатстві, й помандрувати кудись галай світу. Розчарувавшись у своїх надіях і побачивши, що всі жиди рихтуються в дорогу, він відмовився надати їм дві гавані з призначених трьох, гадаючи, що тривалість і злигодні переправи розохотять декого із них, а може, надумавши зібрати усіх їх в одне місце, аби легше здійснити свій намір. Отож він звелів повидирати з рук отців та маток усіх дітей до чотирнадцяти років і перевезти їх до такого місця, де вони не могли б ані бачитися, ані спілкуватися з батьками, і там виховати у нашій вірі. Розповідають, що цей наказ став винуватцем страшного видовиська: природна любов між батьками та дітьми, а з другого боку їхня відданість давній вірі не могли примиритися з цим жорстоким наказом. Можна було бачити, як батьки позбавляли себе життя; траплялися ще й страшніші випадки, коли вони, у пориві милосердя і співчуття, кидали недолітків у криниці, аби ті не стали жертвами цього закону. Зрештою потому, як вийшов призначений їм термін, позбавлені