і людяним».
Відтак шлях повів Кобилянського на Буковину, де в той час навіть з такою освітою, як у нього, була можливість влаштуватися принаймні дрібним канцеляристом. У місті Серет (Румунія), що за 120 кілометрів од Коломиї, ним заопікувався відомий «далеко й широко з своїх великих духовних здібностей і також образования», як згодом писала О. Кобилянська, місцевий священик Ігнатій Бучацький. Він щиро перейнявся долею хлопця, допоміг улаштуватися на роботу спочатку домінікальним писарем, спонукав його підвищувати свій освітній рівень, зокрема, досконало вивчити німецьку мову, якою обов'язково послуговувалися працівники адміністративних установ Австро-Угорської імперії (згодом Ю. Кобилянський вільно володів українською, німецькою, польською, румунською мовами).
Зі збереженого донині, датованого 29 червня 1889 року, «Службового листка» батька О. Кобилянської довідуємося: 29 травня 1842 року він став присяжним домінікальним писарем у кількох буковинських селах. Ці функції виконував по 9 вересня 1849 року. Згодом, склавши попередньо відповідні «правничі іспити», понад 4 роки – мандатор і суддя в буковинських селах Станівці, Теодорешти, Солонець, Захарешти і Банилів. 30 вересня 1855 року Кобилянського призначають повітовим канцеляристом при повітовому управлінні в місті Гура-Гумора. Цю ж посаду він обіймав з 3 вересня 1868 року по 30 березня 1873 року в Сучаві (повітове місто в Південній Буковині, нині на території Румунії), після чого понад два роки був повітовим судовим секретарем повітового суду в Садгорі (нині – район міста Чернівці) та Кімполунзі (Румунія). 26 травня 1873 року декретом № 4012 Вищого крайового суду у Львові йому надають звання судового секретаря одинадцятого рангу, а з 13 червня 1875 року за вказівкою Чернівецької крайової президії призначають повітовим секретарем при старостві в Кімполунзі, де він працював аж до виходу на пенсію в липні 1889 року. Загальний трудовий стаж Юліана Яковича становив 47 років, 1 місяць і 2 дні.
Звертаємо увагу на службові переміщення не тільки для того, щоби знати, коли і на якій посаді працював глава родини, але й для з'ясування того, де після народження мешкала майбутня письменниця, адже, крім часу виконання Ю. Кобилянським службових обов'язків у Садгорі (дружина й діти залишалися у Сучаві), із ним постійно перебувала і його сім'я.
По материнській лінії, читаємо в автобіографії «Про себе саму», дід письменниці – Йосип Вернер – був далеким родичем німецького драматурга-романтика Захари Вернера (1768—1823). У 18-річному віці Йосип зі своїм батьком, колишнім фабрикантом, потрапив у Галичину. Згодом разом з одним своїм товаришем став орендарем невеличкого буковинського села Димка (нині село Глибоцького району Чернівецької області). Батько ж його, тобто прадід О. Кобилянської, повернувся додому, як пише письменниця: «Здається, до Познані, звідки відвідував ще раз або й два свого сина Йосифа». Незабаром спільник И. Вернера, «ошукавши його славно, втік до Галичини, а він купив собі за чесно запрацьований гріш невеличкий шматок землі й