ряд власних назв, оскільки перші власні імена людей – Адам та Єва – фіксуються уже на перших сторінках Біблії. Від Адама і аж до наших днів годі, мабуть, знайти людину, яка б не лише послуговувалася існуючими іменами, а й сама, бодай раз у житті, стала причетною до творення чи вибору імені або іменного варіанта, яким нарекла коханого чи кохану, сина чи доньку, онука чи онуку, племінника чи племінницю…
Ім'я народжується щоразу, коли його дають конкретній особі, бо тоді воно наповнюється особливим, новим змістом і в такий спосіб розширює часто незліченний реєстр своїх значень. Наші сучасники, вибираючи імена для своїх найближчих та найдорожчих – для найменших громадян України, – стають творцями сучасного іменника українців. Саме ця всезагальна причетність всяксущого не лише до вживання, а й до творення власних імен зобов'язує до відповідального ставлення до процесу співтворення власних імен українців.
Вибір імені для дитини – це справа набагато складніша і серйозніша, ніж це може здатися на перший погляд. Ім'я – найвірніший супутник людини. У зовні непоказному слові, значення якого часто неясне, кожен знаходить приятеля, що супроводжує людину, як писав Іван Франко, «від колиски до гробової дошки». Навіть коли людини не стане, вона живе у пам'яті нащадків завдяки її імені.
Ім'я вибирають не для себе, а для іншої особи, особи найдорожчої, проте так мало знаної: нерідко батьки знають, як буде називатися їх ще не народжена дитина, тому так важливо догодити вибраним іменем його носієві, вгадавши його духовні запити, коло зацікавлень, зрештою соціальний статус. Буде прикро, коли син або дочка будуть соромитися власного імені, легковажно вибраного батьками на догоду скороминущій моді.
Ім'я, мов шматочок смальти на древній мозаїці, має бездоганно припасуватися до сімейних, релігійних, національних традицій українців, але при цьому не втратити своєї винятковості, індивідуальності, зрештою незамінності, щоб заграти неповторним блиском на панорамі українського національного іменника. Ім'я – це коштовний нематеріальний дарунок, що засвідчує духовне багатство батьків, усвідомлення ними глибини духовних витоків рідної культури. Тільки повага до тисячолітніх українських традицій у присвоєнні імен допоможе батькам не лише вибрати ім'я, достойне їх сина чи доньки, а й стати співтворцями сучасного іменника українців.
Незалежна Україна делегувала своїм громадянам якнайширші права у сфері вибору, присвоєння та вживання власних імен і цим, очевидно, несвідомо переклала на них клопоти та всю відповідальність щодо якісного складу українського реєстру імен, зокрема збереження їх національної самобутності та забезпечення ними широких виражальних можливостей. Тільки повага до тисячолітніх українських традицій у присвоєнні імен допоможе кожному українцеві усвідомити природу власного імені, специфіку його української історії, очищену від ідеологічних штампів та міфів, щоб не лише вибрати ім'я, гідне його дочки чи сина, онуки або онука, а й тим самим долучитися до процесу творення сучасного українського іменника.
Щоб допогти зробити усвідомлений вибір імені немовляти, пропоноване видання подає стислий огляд історії імен українців, зокрема розглядаються імена та їх особливості у дохристиянській Русі-Україні, сутність та специфіка вживання християнських імен наших предків у X—XVIII ст., а також аналізуються іменні уподобання українців XIX – початку XXI століття. Словник імен українців подає реєстр імен, з якого можна не лише вибрати конкретне ім'я, гідне ваших доньки або сина, онуки або онука, а й довідатися про первісне значення імені та ознайомитися із його здрібніло-пестливими варіантами, які мають особливу популярність у приватному, сімейному спілкуванні. Наступні розділи нашого словника-довідника – «Імена славетних українців», «Християнський календар імен (православна, греко-католицька та католицька конфесії)» та «Українське законодавство у сфері функціонування власних імен» – містять необхідну довідкову інформацію, покликану допомогти у виборі імені.
Якими іменами називають дітей
Дохристиянські імена
Дохристиянські – це найдавніші імена, які побутували серед наших пращурів ще у дохристиянські часи. Найдавнішою фіксацією імені пращура українців є всі підстави вважати ім'я антського вождя Бож чи Боз – «nomine Boz» – як його називає Йордан. Ім'я Бож, очевидно, є похідним варіантом від імен типу Богуслав, Богдан чи Божидар. Доля Божа була трагічною: після програної битви з остготами, яка відбулася у кінці 70 – на початку 80 pp. IV ст., за наказом Вінітара його разом із синами та 70 старшинами розп'яли, однак завдяки Йорданові ім'я цього вождя дійшло до нас. Майже через двісті років, близько 550 р., Менандр фіксує ім'я ще одного пращура українців – Мезамира, «найвидатнішого серед антів», якого підступно вбили авари[1]. На жаль, інших вірогідних фіксацій дохристиянських імен пращурів українців з цих часів до нас не дійшло (імена легендарних Кия, Хорива, Щека та їхньої сестри Либеді не можна беззастережно вважати автентичними), проте сучасні мовознавчі методи дозволили вченим з високою вірогідністю реконструювати не лише склад дохристиянського іменника українців, а й мотиви присвоєння імен.
Пращури