шовковому халаті (потім він придбав собі інший – ще червоніший). – Хух! Хух! Гарна яка ніч, морозяна! Як мерехтить Оріон, як виграє північне сяйво! Нехай інші патякають про нескінченне східне літо, як у моєму зимовому садку. Як на мене, то краще самому творити собі літо біля вогнища.
А якої думки про це Лазар? Чи зігріє він посинілі руки, звівши їх до прекрасного північного сяйва? Може, Лазар волів би опинитися на Суматрі, а не тут? Може, він залюбки погодився б полежати вздовж екватора чи то пак – о Боже праведний! – спуститися у вогненну безодню, аби лишень врятуватися від морозу?
Проте Лазар мусить лежати тут, на паперті, біля дверей Багатія[78], наче кит на мілині, – ще недоладніше, ніж айсберг, що прибився до одного з Молукських островів. А сам Багатій, він також живе, мов цар у крижаному палаці, зведеному із застиглих зітхань, і, як голова спілки тверезості, він п'є самі лише теплі сирітські сльози.
Та годі нарікати й ремствувати – ми вирушаємо на китобійний промисел, і все це в нас ще попереду. Тож зчистимо кригу із задубілих чобіт і поглянемо, що то за готель «Китовий фонтан».
Розділ З
Готель «Китовий фонтан»
Увійшовши під гостроверхий дах готелю «Китовий фонтан», ви опинитесь у просторій кімнаті з низькою стелею, обшальованій ветхими дерев'яними панелями, що нагадують борти старого корабля смертників. З одного боку на стіні висить величезна картина, засмальцьована і така пошарпана, що, роздивляючись її у тьмяному навколишньому освітленні, ви змогли б утямити, що воно на ній набазграно, лише після тривалого та сумлінного дослідження, раз по раз залучаючи до нього сусідів і знову повертаючись до зображення. Там скупчено стільки різних тіней і напівтіней, що спершу вам здається, ніби перед вами полотно молодого і талановитого маляра, який узяв собі за мету зобразити чарівливе безладдя тих часів, коли Нова Англія славилася відьмами[79]. Проте після довгого й уважного споглядання та тривалих роздумів, а особливо після того, як зрештою розчинене вікно у протилежному кутку кімнати, ви все ж зробите висновок, що така думка, попри всю свою безглуздість, не є безпідставною. Але вас бентежить і пригнічує якесь довгасте, звивисте страхіття, що чорним громаддям зависло посередині картини над трьома невиразними блакитними вертикальними лініями, які пливуть у каламутній пінистій глибині. Оце картина, нівроку! Якась непевна, водяниста, розпливчаста – нервовій людині від неї може стати зле. І водночас у ній є щось величне, хоча й незбагненне, якась неосяжна загадка, і вона вабить вас до себе знову та й знов, поки ви мимохіть не дасте собі клятви будь-що дізнатися, що ж означає ця химерна картина. Часом у голові промайне осяйна, та, на жаль, хибна думка: це буремна ніч на Чорному морі! Надприродна боротьба чотирьох стихій! Ураган над вересовою пусткою! Зима у Гіпербореї! Початок кригоходу на ріці Часу… Проте всі ці вигадки врешті-решт блякнуть перед страхітливою масою в центрі картини. Коли зрозумієш,