сумління, – а саме, посвяти в підмайстри ложі – на Суді нелицемірному не зарахується навіть у пом’якшуючі медичні обставини…
На талан, наступна авторка мала ся за власного модератора. Звісно, якщо не рахувати редактора перекладу з окупантської, адже подібну деокупацію навряд чи можна довірити людові випадковому. Надто – коли йдеться про тему делікатну та, якщо вірити солодкодарусиним авторкиням та їхнім схвальним критикиням (чи критикесам?), невідчужну від автохтонного дискурсу, патосу та етосу. Отже, йдеться за адюльтер. Ба солодше: про право на проміскуїтет-лайт, геть безневинний на ліберальному Заході (чия терплячість обмежується хіба що розглядом альтернатив собі) та чомусь менш ушанований консервативнішими юрисдикціями. Всіма отими тисячолітніми казусами світотвору, що вочевидь давно мали б позагинатись від власної косності, а коли ні – то нехай вислуховують лекції про найкращі практики. Та ж ні, мовляв, то не хамство; як не є хамством безцеремонно-сакраментальне «а чого ви не розмовляєте…» на подяку за перевід через дорогу. Звіть то елітарно-гречною інквізицією, як волієте: вибору-бо не ймете, окрім як доєднатись (зокрема до позашлюбності) – або знайти себе осміяним (ба гірше – позаклюбним). Та з тим жиють: пам’ятним-бо є й те, як полегко плескали по плечеві похитрі прагматики всіх, хто не приймав їхніх куцих припущень аж до Кризи – аби опинитись у тимчасовім негліже опісля.
Отже, перелюб у світі Східному, де повага до літери іноді так само переважає шану до слова (котрій на заваді стає й майстерність в тому та іншому). Адюльтер за шарі’аа (шар’ят). Справді, навіщо ж іще вештатись краями прадавніми (та архаїчними попри всі новітні «кориснятка»), як не задля: набухатись, спустошити в готелю шведсько-арабський стіл (далекий від халяль та кашрут), а відтак довершити перепхою із найконсервативнішою партнеркою – звісно ж, одданою жоною. (До речі, незвісно, чим подібне рандеву закінчилося б у решті умовно-цивілізованих країн у разі не менш приємного знайомства з чоловіком чи бодай дяддям-браттям романтичної особи. Або у що могла би перерости відсутність у шарі’аа – важачи на небезумовну несхвальність кур’аном – заборони на вживання алкоголю за сорока-п’ятдесятиґрадусної спеки за наявності зброї на всі смаки.)
Здається, всіх рятує – та губить, тратить – нерозуміння. Нерозуміння рідної мови, релігії та культури, що слугує мостом між ними. Всі завчають своє, оригінальне, родове; завчають у гіршому та кращому разі. Призвичаюючись до звичаїв. Малокритично, патворчо-потворно сприймаючи нав’язане з-понад. Плутаючи сірою зоною між «адат (місцеві практики, нейтральні щодо приписів), «адаб (вища ухвала згідно релігійних канонів та поза ситуативних фетв) – та проміжним неідеальним. Звикаючи до біполярної диялєктики та навчаючись не ставити зайвих запитань, не здоймати вирію там, де пекло не забариться випередити Страшний суд з його світлом просвітлення.
Зрештою,