своє здоров'я коло якихось замурзаних дітлахів?
Регіна. Ні, коли б вийшло, як я хочу… Ну, та побачимо… Ану ж вийде!
Енгстран. Що таке вийде?
Регіна. Тобі за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зібрав?
Енгстран. Так, крон сімсот-вісімсот набереться.
Регіна. Чимало.
Енгстран. Для початку вистачить, дочко!
Регіна. А ти не думаєш дати мені трошки?
Енгстран. Ні, от уже, вірне слово, – не думаю!
Регіна. Не думаєш прислати мені хоч матерії на платтячко?
Енгстран. Переберешся в місто, будеш зі мною жити, тоді і плаття в тебе будуть.
Регіна (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…
Енгстран. Ні, вірніше буде, коли тебе батьківська рука поведе… Тепер мені якраз трапляється чистенький такий будиночок на Малій Гаванській вулиці. І готівки не багато треба; влаштували б притулок для моряків.
Регіна. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого мені в тебе робити. Забирайся геть!
Енгстран. Та ти не засиділась би в мене, чорт забирай! В тому-то і вся справа. Якби тільки зуміла повести свою лінію. Така кралечка, якою ти стала за ці два роки…
Регіна. Ну?…
Енгстран. Швидко, гляди, підхопила б якого-небудь штурмана… а то й капітана…
Регіна. Не піду я за такого. У моряків нема savoir vivre.[3]
Енгстран. Що таке?
Регіна. Знаю я моряків, кажу. За таких виходити не варто.
Енгстран. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфіденціально.) Той англієць… що на своїй яхті приїжджав… він цілих триста спецій-далерів дав… А вона була не краща за тебе…
Регіна (наступаючи на нього). Іди геть!
Енгстран (відступаючи). Ну-ну, та вже ж не вдариш!
Регіна. Якщо ти ще зачепиш матір – то й ударю! Забирайся, кажуть тобі! (Іде за ним до дверей у сад.) Та не грюкай дверима! Молодий пан…
Енгстран. Спить, знаю. Ой, як ти в'єшся коло молодого пана! (Знижуючи голос.) Хо-хо!.. Чи не дійшла вже справа?…
Регіна. Забирайся ж у цю хвилину! Брехун!.. Та не туди, там пастор ітиме. Йди на чорний хід.
Енгстран (іде праворуч). Гаразд, гаразд. А ти ось поговори з ним, з пастором. Він скаже, як діти повинні ставитись до батька. Я все-таки батько тобі. По церковних книгах доведу. (Виходить в інші двері, які Регіна йому відчиняє і зараз же зачиняє за ним.)
Регіна швидко оглядає себе в дзеркало, обмахується хусточкою і поправляє бантик на шиї. У двері з саду входить на балкон пастор Мандерс в пальті і з зонтиком, через плече в нього дорожня сумка.
Пастор Мандерс. Здрастуйте, йомфру[4] Енгстран!
Регіна (обертаючись, з радісним подивом). Ах, здрастуйте, пане пасторе! Хіба пароплав уже прибув?
Пастор Мандерс. Щойно. (Проходить до кімнати.) Вельми неприємна, однак, стоїть у ці дні погода.
Регіна (йдучи за ним). Для сільських господарів – благодатна погода, пане пасторе!
Пастор Мандерс. Так-так, ви либонь маєте рацію. Ми, городяни, мало про це думаємо. (Хоче зняти з себе пальто.)
Регіна. Дозвольте,