не дивно, що розробляючи тему Гондала, вона виступила і сформувалась як поетеса. Спочатку у її віршах переважали гондальські мотиви. Правда, в поетичному фокусі опинилася не боротьба між королівськими домами Енгрії та Алмедора, а любов та ненависть королеви Августи Джеральдіни Алмеди. Можна уявити, що для юної Емілі, яку пізніше охрестять «затворницею Хеворта», ця своєрідна міфопоетична втеча могла бути реакцією на відсутність зовнішніх подій, друзів і кола спілкування. Заради об'єктивності, правда, потрібно наголосити, це був свідомий вибір, який вона наполегливо втілювала в життя. Тоді як Шарлотта, Анна і Бренуелл заробляли на життя, писали і намагалися досягнути визнання своїх творів, зовні апатична Емілі залишалася вдома, жодним чином не намагаючись досягти публічного успіху. Тільки тут вона була щасливою, і близькі розуміли, що сестра не здатна жити поза Хевортом через свій волелюбний, незалежний характер і вибачали їй це «дивацтво». Відтак Емілі була у той час єдиною хранителькою художнього світу, вигаданого їхньою спільною уявою. Це було її покликанням, її справжньою втіхою. Вважають, що випадок Емілі Бронте є унікальним у світовій літературі, жоден з письменників не зробив дитячий міф основою власної творчості.
Перші вірші Емілі датують1836 роком. Вірогідно, вона й раніше писала, але власноруч знищила написане, не вважаючи ранні твори повноцінними. До виходу у світ поетичної збірки сестер Бронте, виданої під псевдонімом братів Беллів у 1846 році, в якій Емілі виступила під іменем Елліса, нею було написано близько двухсот поезій (називають цифру 193). Усі твори були чітко поділені на два цикли: перший, як згадувалося, входив до гондальського циклу, другий становлять ліричні поезії.
Відшукати літературні джерела поезій Бронте нелегко. Певна спорідненість простежується з поетами метафізичної школи. Однак нічого не відомо про те, чи була знайома з їхньою творчістю письменниця. Так само серед найближчих її попередників називають В. Блейка, але наголошують, що творам Бронте бракує грандіозної космічності блейкових «Шлюбу Неба та Пекла» або «Пророчих книг». Зате творчість англійських поетів-романтиків була їй добре відома, особливо творчість В. Вордсворта. Твори В. Шекспіра вона не тільки добре знала, а й часто їх цитувала.
Глибоко метафізичні за своєю природою поетичні образи живилися видіннями, які вона майстерно відтворювала у віршах. В поемі про молоду полонену, яка чекає на свого рятівника, все відбувається у площині духовного, уявного життя людини. Саме там можна пізнати «внутрішню суть», пережити «п'янкий політ», «звільнитися від спраги». Але настає «болюча мить», людина мусить повертатися до реального життя. Поезії Е. Бронте засвідчують, як гостро вона переживала дуальність буття, це «благословення двох безодень»:
І серце б'ється знов, і думка мозком скута.
Душа відчує плоть, а плоть відчує пута.[5]
Абсолютизація духовного зв'язку людей не означала втечі, територія духу Бронте