жінка! Весь останній тиждень свого життя вона лишалася веселою, і її чоловік із відчайдушною, навіть затятою впертістю переконував усіх, що вона з кожним днем одужує. Коли Кеннет застеріг його, що на цій стадії медицина безсила і він не бачить сенсу в тому, щоб завдавати йому марних збитків, лікуючи хвору, – Хіндлі лише відповів:
– Авжеж, немає сенсу! Вона здорова – і не потребує вашого нагляду. В неї й не було сухот. Це лише пропасниця, і вона вже минає: її пульс так само спокійний, як у мене, і обличчя вже не пашить од жару.
Жінці він казав те ж саме, і вона, здавалося, йому вірила, та якось уночі, схилившись йому на плече, сказала, що завтра, мабуть, уже встане з ліжка, і тої ж миті її струсив напад кашлю – зовсім легкий напад; Хіндлі взяв її на руки; вона обома руками оповила його шию й змінилася в обличчі – вона була мертва.
Як і передбачала та дівчина, малого Хейртона передали до моїх рук. Містер Ерншоу, бачачи, що дитина здорова і ніколи не плаче, був цілком вдоволений – це щодо дитини; та сам він поринав у дедалі глибший розпач. Його скорбота була не з тих, що виливають себе в тужінні; він не плакав і не молився, – він лихословив, проклинав Бога й людей та намагався забутись у шаленому розгулі. Слуги недовго терпіли його сваволю: зрештою з ним зосталися лише я та Джозеф. Я не могла покинути свого вихованця; до того ж, знаєте, я доводилася хазяїнові молочною сестрою і легше вибачила б його поведінку, ніж стороння людина. А Джозеф залишився, щоб збиткуватися з орендарів та робітників; та ще й вбачав свій святий обов'язок у тому, щоб ганити довколишнє зло.
Неправедне життя хазяїна та його нове товариство стали поганим взірцем для Кетрін і Хіткліфа. Його поводження з хлопцем і святого перетворило б на чорта; і справді, у Хіткліфа наче біс вселився. Він радів, бачачи, як Хіндлі переводиться нінащо; як день у день іде поговір про його здичавіння та нелюдяність. Я й передати не можу, на яке пекло перетворився наш дім. Вікарій перестав до нас заходити, і всі порядні люди обминали нас стороною – окрім Едгара Лінтона, що залицявся до Кеті. В п'ятнадцять років вона була королевою наших країв; ніхто не міг з нею зрівнятись; та яка ж зарозуміла й уперта! По правді кажучи, я розлюбила її, як вона подорослішала; і я нерідко виводила її з себе, не бажаючи коритись її примхам. Але вона ніколи не тримала на мене зла. Вона була вірна тим, хто колись припав їй до серця; так само стійкою залишалась її прихильність до Хіткліфа, і молодий Лінтон, попри всі свої чесноти, не зміг справити на неї глибшого враження. Він і був моїм покійним хазяїном: ось бачите, над комином його портрет. Раніш їх тут було два: оцей висів з одного боку, а з іншого – портрет його дружини; але той потім прибрали. А так ви мали б уявлення, якою вона була. Ось, погляньте…
Місіс Дін піднесла свічку, і я розгледів обличчя з м'якими рисами, що дивно нагадувало лице молодої жінки у Грозовому Перевалі, – та більш спокійне й лагідне. Його врода була ніжною; довге світле волосся ледь кучерявилося на скронях, очі були глибокі й задумані; постава аж надто вишукана. Не дивно, що Кетрін Ерншоу заради цього юнака могла забути свого першого