театрі». Цю записку вона зберігала усе своє життя.
З Рубчаковою Курбас продовжує грати. Ніби нічого і не було?.. Особливим успіхом користувалося «Украдене щастя»: Михайла грав Курбас, Анну – Рубчакова. Якось, у 1913 році, виставу «Украдене щастя» відвідав Іван Франко, який уважно стежив за галицьким театральним життям.
Незважаючи на гучний успіх на сцені, Курбас, не пропрацювавши і двох сезонів, 1 липня 1914 року з Гнатом Юрою і Семеном Семдором (Дорошенком) виходить зі складу театру «Руська бесіда». Разом, на запрошення Курбаса, вони їдуть до Старого Скалату, гостюють у родині пароха Пилипа Курбаса. Їдуть не відпочивати. То була знаменна зустріч. Вони обмірковують поїздку до Києва, репертуар і кредо майбутнього театру, який вони задумали створити там спільними зусиллями. Курбас уже тоді відчував себе керманичем майбутнього театру. Нового українського театру – європейський репертуар, нова сценічна естетика, виховання нового українського актора. І повна конфронтація з існуючим і усталеним українським театром часів епігонів корифеїв.
Тоді ж уперше Курбас у «Театральному листі» до пані Ліллі (Катерини Лужицької. – Р К.), яку він запрошує до майбутньої співпраці, виникає назва нового театру – Молодий театр: «Ми є молоді і з акторськими вдачами… Це буде зовсім інший тип актора. Не гордий, напарфумований побідник безіменної публіки… Це буде розумний Арлекін. Стільки ж саме освічений, що й митці інших видів мистецтва, який буде себе вільно почувати в тій сфері виїмкового відчування і думання, з якої народиться мистецтво XX століття. Театр буде зватись “Молодий Український театр”».
Та всі плани були зруйновані – почалася Перша світова війна. Унеможливився перетин кордону. Можна подивитись на організацію Курбасом театру «Тернопільські театральні вечори» як на вимушений крок, обумовлений необхідністю прилаштувати акторів, які опинилися на окупованій російськими військами території. Хоча можна трактувати її і як свідому національно-патріотичну акцію, адже «Тернопільські театральні вечори» мав стати першим у Галичині стаціонарним професійним українським театром. Як би там не було, «Тернопільські театральні вечори» був першим кроком Курбаса на шляху до створення Свого Театру. У ньому грають професійні актори і аматори. З деякими з них Курбас зустрінеться пізніше, запросивши їх до «Молодого театру». Яким він мислив цей театр, судити важко, адже перший сезон в ньому грали апробовані і популярні серед глядачів класичні українські п’єси. Але 28 березня 1916 року Курбас передає справи «Тернопільських театральних вечорів» Миколі Бенцалю і виїжджає із матір’ю до Києва.
Тут на запрошення Миколи Садовського навесні 1916 року Курбас стає провідним актором його першого стаціонарного театру, заступивши Івана Мар’яненка в його коронних ролях. Він грає ролі, які принесли йому славу ще у «Руській бесіді», зокрема – Михайла Гурмана в «Украденому щасті» Івана Франка, Збігнева у «Мазепі» Юліу-ша Словацького і Степана у «Невольнику» Марка Кропивницького.