в кімнату і, то пощипуючи себе за те місце, де повинні бути вуса, то потираючи по голові, стриженій під їжака, почав ходити швидко й нервово. Та й справді, їй-богу, як його не сердиться! Васі 22 роки, Вася, здається, самостійний уже чоловік, Вася бувший студент Київського університету, «исключенный за безпорядки». Так-таки виключений, виключений! Вася це раз у раз із чистим серцем буде говорити, що б там не базікали його вороги. Вася не перечить (від правди він не ухилявся ніколи і не хоче ухилятися), що він не ходив цілий рік на лекції й без безпорядків, що він навіть не знав, за віщо його виключають. Це правда, та проте, факт фактом, що його виключили. І він має право робити все, що душа його забажає. Та й справді, як він досі тільки знав, що кидав грішми і всіма своїми молодими силами по всяких притонах, йому мати нічого не говорила, присилала навіть грошей. А тепер, як він рішив (так, рішив і твердо рішив!) покінчити з тим, почати нове, розумне життя, – йому не дають. Ну, розсудіть самі Бога ради! Діло стоїть так: Вася познайомився раз з однією панночкою, гарненькою – треба додати – панночкою, але це Васі все одно, головне те, що з панночкою-українкою. Познайомився Вася і в той же вечір догадався, що він – і по крові, і по роду, і по симпатіях – українець. А на другий день він почув, що в йому таяться великі ідеї, широкі наміри, незвичайна сила. Про це, звісно, зараз же дізналася панночка, а за панночкою один гурток, в якім панночка була членом, і Васю ввели в гурток, і Вася вмент переродився. Вася переродився, справив хрестини в «Аркадії» з шансонетками, попрощався з ними, з гуртком, і поїхав до себе на село, де у нього була вдова-мати і 600 десятин власної від батька землі. Ну, посудіть самі, як йому тепер бути: він виніс з кімнати килимки, крісла, ліжко на пружинах, диван, м’які табуретки, повикидав Поль-де-Кока, Золя, постелив на простих дошках одіяло, поставив простий стіл, поклав на нього Шевченка, Толстого і Бокля, і все це – неприємно його матері. Ну, скажіть Бога ради, навіщо Васі, Васі, який переродився і справив навіть хрестини, який уже не Василь Семенович Головатий, а – народний діяч, який листується з гуртком, якого поважає сама панночка за його ідеї, який відкинувся від своїх сусід-знайомих і зіллявся з народом, навіщо, скажіть, цьому Васі м’яка постіль, килимки, крісла, Поль-де-Кок?! Сміховина та й годі! Ні, з цього часу годі! Годі, годі й годі! Вася – самостійний господар і має право робити все, що сам захоче, а не мати. Крісла, пружини – розкіш, а розкіш у такому ділі не повинна бути. Або народ, або розкіш, одно з двох. Народ, народ! Це велика сила, страшенно велика сила, але неосвічена, темна. Ну, та дасть Біг, прийде час і освітиться. Освітиться, освітиться, Вася чує це. Аби більше тільки робітників, і освітиться. Тепер буде так: Вася кидає все нікчемне, кидає університет, усякі забавки і працює для народу. Сам буде в полі, сам коло машини, сам рощот давати, сам продавати, купувати, все сам. Відносин з народом буде багато, народ зрозуміє його наміри, народ побачить ясними очима всю наготу свою, засоромиться, зжахнеться і сам попросить
