неабияк зростало. І в польотах – подеколи вони тривали десятиліття – астронавти вивчали досвід чужих експедицій.
У такий спосіб можна було уявити собі, що бачили, про що мріяли тисячі й тисячі людей, котрі борознили різні закутки безмежного Всесвіту.
І де-небудь, за тисячі парсеків од Землі, астронавти, заздалегідь хвилюючись, входили в сферокіно. Вони втрачали спокій однаково: і молоді, яким цей політ був за первину, і бувальці, старі «вовки космосу», котрих Координаційна рада увінчала лаврами. Те, про що їм розповідала мініатюрна клітина – скарбниця відомостей про чиїсь польоти, завжди видавалось новим і несподіваним.
Одначе дійсність, з якою вони стикалися повсякчас, була куди цікавіша, аніж найфантастичніші оповіді про минуле.
Все це блискавично майнуло у мене, коли я почув гонг. Замість прямої лінії, що свідчила – інтенсивність метеорного потоку незмінна,– переді мною на блакитному екрані зміїлася тепер синусоїда. Інтенсивність метеорів періодично змінювалась і найбільше дивувала своїм чітким ритмом.
Ну й чому тут дивуватися? – можливо, запитає в мене який-небудь юний землянин, ще незнайомий із космічними польотами. Чому така пульсація має загрожувати кораблеві? Адже сумарна інтенсивність потоку лишилася незмінна, вона почала тільки пульсувати. Все одно немовби на морі замість мертвого штилю з’явилися легкі брижі. Але це ще зовсім не буря! То чого ж боятися?
У нас, космонавтів, існує правило: невідоме – значить небезпечне. Адже не раз бувало, що з першого погляду дрібна обставина перетворювалась на фатальну небезпеку, і велетенський лайнер гинув у безмежних просторах космосу. Окрім того, ми одлетіли надто далеко від Землі та інших цивілізованих планет і тепер розраховували тільки на власні сили. Найдрібніша похибка чи безпечність могли коштувати дуже дорого. Згадайте самовпевненого генерала, що колись у давнину змусив своїх солдат крокувати через міст у ногу. Сталась катастрофа – міст обвалився. А тим часом накажи генерал іти не в ногу, і все було б гаразд. Що ж сталося? Просто генерал не мав уявлення про резонанс…
Мої думки перервав новий сигнал, цього разу інфралокатора. Спереду по курсу «Грегора» вигулькнуло якесь загадкове тіло. Скільки до нього? Напружено кліпали лампочки лічильної машини. Я вихопив перфострічку з результатами підрахунків, швидко пробіг її очима і з полегкістю зітхнув: до тіла летіти ще багато днів, ми встигнемо уникнути його.
– Доповідайте, Паччарді. – Просто з екрана на мене спокійно дивився капітан.
Я сповістив про одержані дані.
– Яке відхилення од курсу?
– Три з половиною градуси.
– За який час ми дістанемось загадкового тіла?
– Якщо швидкість буде незмінна – двадцять вісім земних діб.
– Гм… Якщо швидкість буде незмінна…
– Уникнути зустрічі не проблема…
– Сповіщення прийняте, – перебив мене Брагін. Екран зв’язку погас.
Але за мить спалахнув знову, тільки вже не блакитним, а зеленавим світлом.