таке казати? Ви говорите, ніби старий чоловік, який втратив цікавість до життя», – дорікнула йому пані. «Хоча, звісно, я не старий, але мені здається, що у мене і справді вже не лишилося сил», – наче сам до себе промовив він зі сльозами на очах. «Напевне, не може забути її», – подумала пані й від співчуття до внука також мало не заплакала. «Чоловік навіть низького рангу має зберігати гідність, – сказала вона. – Не годиться впадати у відчай так, як ви. Зрештою, що вас так засмутило? Сьогодні це поганий знак». «Та начебто ніщо. От тільки люди зневажають мене за шостий ранг, а тому мені неприємно перебувати в палаці навіть протягом короткого часу. Якби був живий мій дід, мене ніхто навіть жартома не наважився б принизити низьким званням. Хоча батько мене не цурається, але він надто суворий, тож навіть в його покої я не смію заходити і бачуся з ним лише тоді, коли він буває в Східній садибі. Одна лише пані Західних покоїв добре ставиться до мене. О, якби була жива моя мати!» – відповів Юґірі, приховуючи сльози, що стікали по щоках. Зворушена його смутком, пані Оомія не витримала й теж заплакала. «Сум за втраченою матір’ю розбиває серце кожної людини незалежно від її звання, – сказала пані Оомія, – але вона рано чи пізно досягає становища, визначеного долею, і тоді вже ніхто не наважується з неї кепкувати. А тому не піддавайтеся похмурим думкам! Як шкода, що ваш дід так рано залишив нас! Хоча, звісно, ви маєте надійного опікуна, але, на жаль, він не завжди відгукується на мої прохання. А міністр Двору, хоч люди і вихваляють його, змінив своє ставлення до мене настільки, що я вже готова нарікати на власне довголіття. Коли ж ви, зовсім молода людина, через дрібниці занепадаєте духом, світ видається ще безрадіснішим».
Перший день Нового року Великий міністр Ґендзі, зваживши на те, що його присутність в Імператорському палаці не обов’язкова, провів для власного задоволення у садибі на Другій лінії, наслідуючи приклад відомого міністра Йосіфуса[26]. Він милувався ходою Білих коней у власній садибі та й іншими Новорічними обрядами, виконаними із, здавалося, ще більшою урочистістю, ніж у ті часи, коли їх було започатковано.
Після двадцятого дня другого місяця Імператор вирішив відвідати свого попередника – колишнього Імператора в палаці Судзаку. Весняне цвітіння дерев і квітів ще не досягло повної сили, та оскільки на третій місяць припадала річниця з дня смерті Фудзіцубо, то відвідини перенесли на більш ранню пору. А проте вишні, які розпустилися першими, особливо зачаровували гостей. У палаці Судзаку не пошкодували зусиль, щоб гідно зустріти Імператора. Всюди панував порядок і блиск. Так само ретельно підготувався до церемонії і почет Імператора – найвища знать і принци крові. Придворні були в жовтувато-зеленому парадному одязі поверх нижніх убрань вишневого кольору, а Імператор був у червоному. Запросили до участі в церемонії й Ґендзі. Оскільки на ньому також було червоне вбрання, то вони з Імператором немов одним світлом сяяли так, що було майже неможливо відрізнити