батька. Це було й моєю першою думкою. Але я відкинув її, почувши від Дженніфер, як такі запитання призвели до хибного напрямку лікування. Хоча батько викликав у неї страх і часто вдавався до словесних образ, усе ж ні вона сама, ні інші діти з її сім’ї не могли згадати жодного випадку сексуального насильства.
Ніхто з дотеперішніх психотерапевтів Дженніфер не досліджував глибини і значення її всюдисущого страху смерті. Ця загальна помилка має поважну традицію, корені якої сягають першої публікації в царині психотерапії: Фройд і Броєр, 1895 рік, «Дослідження істерії». Уважне читання цього тексту виявляє, що життя пацієнтів Фройда наповнював страх смерті{4}. Це ігнорування страху перед смертю в дослідженнях могло б дивувати, якби не пізніші роботи вченого. Вони демонстрували, як Фройдова теорія походження неврозу спирається на припущення про конфлікт між різними несвідомими, примітивними, інстинктивними силами. На думку Фройда, смерть не могла б відіграти жодної ролі в генезисі неврозу, оскільки вона не представлена в несвідомому. Фройд висунув дві причини цього{5}: по-перше, ми не маємо особистого досвіду смерті, по-друге, не можемо збагнути нашого небуття.
Хоча Фройд проникливо й мудро писав про смерть у своїх коротких несистематичних есе, таких як «Наше ставлення до смерті»{6}, що були створені після Першої світової війни та мали досліджувати її наслідки, його «знесмертення», як назвав це Роберт Джей Ліфтон{7}, позбавлення смерті значення у формальній теорії психоаналізу справило значний вплив на кілька поколінь психотерапевтів. І стало причиною зміни напрямку досліджень у бік ігнорування смерті та зосередження уваги на тому, що, як вони вірили, представляє смерть у несвідомому, особливо ж самотності та кастрації. Тим часом можна твердити, що психоаналітичне підкреслення минулого насправді є униканням майбутнього та зіткнення зі смертю{8}.
Від самого початку моєї праці з Дженніфер я зосередився на її страху перед смертю. Пацієнтка не чинила опору: потребувала такої терапії; вибрала мене, бо читала мою книжку «Екзистенціальна психотерапія» та прагнула конфронтації з екзистенціальними фактами життя. Наші терапевтичні сеанси концентрувалися на її думках про смерть, спогадах і фантазіях. Я попросив пацієнтку занотовувати сни та думки під час нападів паніки.
Їй не довелося довго чекати. Уже за кілька тижнів пережила тяжкий панічний напад, викликаний переглядом фільму про період правління нацистів. Вона була глибоко вражена цілковитою непередбачуваністю життя, показаною в цьому фільмі. Навмання обираються безневинні заручники й так само навмання знищуються. Небезпека повсюдно; ніде не можна було знайти захисту. Її приголомшила схожість цієї ситуації із ситуацією в домі її дитинства: небезпека, викликана непередбачуваними епізодами батьківського гніву, брак місця схованки та пошук рішення виключно в невидимості, себто в тому, щоб озиватися чи просити чогось настільки мало, наскільки