подруги: голі стіни, напівпорожні кімнати з поскладаними в кутках коробками та запах необжитого приміщення. Усе це породжувало моторошні відчуття. Вона постійно оберталась до вікна, наче хтось міг підглядати за ними на третьому поверсі.
Леся переконувала себе, що саме через холод у неї затерпли пальці, а вся вона тремтить, проте всередині наростав протест проти самообману та примусу. Дівчата тим часом потирали руки, видихаючи хмаринки пари й нетерпляче дивились на Лесю. Нарешті вона не витримала:
– Я не впевнена, що хочу спробувати.
– Припини, Лесю, нічого з тобою не станеться. Дзеркало не кусається.
– Дівчатонька, мені реально страшно. З таким не можна бавитись.
– Не думали, що ти настільки затуркана.
Ярина вкотре глузувала з неї, а дівчата дружно все це підтримували сміхом.
– Ха-ха-ха, дуже смішно. Я не хочу – і крапка.
– Лесю, ну ти чого? Сама ж почала. У нас не вийшло, то, може, в тебе вийде. Розкажеш потім. Ну, невже тобі не цікаво?
Леся відступила на крок і схрестила руки на грудях. Вона вже не рада була, що розповіла подругам про ворожіння на дзеркалах. Думала – пожартують, посміються й забудуть, а вийшло навпаки – вони разом вирішили все перевірити.
Стіл готовий: біла скатертина, свічка, два овальні дзеркала, а дві блондинки та брюнетка благально дивляться на рудоволосу подругу. Вона ж з усіх сил намагається приховати свій страх і тривогу.
Леся невтомно переконувала подруг і себе, що не вірить у всі ці містичні дурниці, але зараз, стоячи перед приготованим столом, вона ладна була втекти під будь-яким приводом, лиш би не бути тут.
– Я нічого не починала й не збиралась. Це вас перемкнуло. А мені зовсім не цікаво, може, я взагалі заміж не збираюсь! До того ж яка вам різниця, спробую я чи ні?
Ярина раптом змінила тактику, підійшла, взяла її за руки й благально зазирнула в очі.
– Ну, Лесю, ти ж сама казала, що ми подруги й повинні все робити разом. А ми вже зробили. Ну давай! Недарма ж кажуть, що всі рижі – відьми. У тебе точно вийде.
Раптом Леся зрозуміла, що не встоїть, бо за кілька хвилин Ярина почне тиснути на все, що зможе, і зрештою зі сльозами звинуватить її в тому, що вона несправжня подруга. Основний аргумент, який завжди чомусь діє безвідмовно.
– Я навіть не впевнена, що ми все правильно робимо. Бабця мені колись про це розповідала, але застерегла, що це небезпечно. Якщо випустити з дзеркала дух, то він буде все життя лякати й переслідувати. От і у вас нічого не вийшло.
– Бачиш, нічого з нами не сталось – і з тобою не станеться. А якщо вдасться, то ти побачиш свого судженого. Ну!
– Але, дівчата, якщо у вас нічого не вийшло, то це значить, що ми щось робимо неправильно. Я, напевне, усе наплутала, тому в мене також нічого не вийде.
– Тим паче нема чого боятися. Ну, Лесюнько, спробуй. Якщо і в тебе не вийде, то вже тоді точно переконаємось.
Леся видихнула, надуваючи щоки. Такого напору вона аж ніяк не сподівалась.
– Гаразд. Виходьте звідси.
Дівчата вийшли з кімнати, показово зачинивши двері. Леся тяжко зітхнула й ще раз глянула, переконуючись, що вони зачинені. Може, тихо пересидіти, а дівчатам сказати, що нічого не вийшло? Усе одно ж ніколи не дізнаються, що вона навіть не спробувала.
Піжамна вечірка в честь новосілля Ярини перетворилась у вечір викликання духів. І хто її тягнув за язик? Нащо було розповідати? Подруги сприйняли все як чергову розвагу, може, тому вони нічого й не побачили. А Леся справді боялась. У дитинстві вона наслухалась бабусиних історій про домовиків, відьом, духів і про те, які наслідки може мати необережне поводження з ними. Вона виросла й була певна, що всі ці страхи залишились у дитинстві – а виявилось, що ні.
І от тепер від однієї тільки думки, що доведеться дивитись у безкінечний темний коридор із дзеркал крізь свічки, до того ж у темній чужій кімнаті, пітніли долоні й тремтіло під колінами. Не давала спокою й думка, що навіть боягузка Ксюха спробувала.
– Будь, що буде. А раптом вдасться? – промовила вона.
Леся зібрала свої руді кучері на потилиці, скрутила й заховала під комір. Навмисно тягнучи по підлозі, підсунула крісло й присіла біля столу. Пальці тремтіли, коли запалювала свічку та, вимкнувши настільну лампу, ставила її між дзеркалами.
– Суджений, ряджений, прийди до мене…
Вогник свічки хитнувся, немов від протягу, і Лесі здалось, що вона чує сміх: глибокий, гучний, із дзвіночками… сміх чоловіка… з дзеркала війнуло лісовим повітрям, і до її щоки торкнувся легкий поцілунок.
Леся з диким вереском відскочила від столу, перекинувши крісло, дзеркала та свічку. У кімнаті стало зовсім темно, і вона, боячись ступити крок, щоб не порізати ніг осколками, заверещала з новою силою.
Опам’яталась від того, що її трусить так, аж зводить шию. У кімнаті світилось, Ксюха плакала, а Ярина вже замахнула руку, щоб дати Лесі добрячого ляпаса. Таня стояла збоку й насуплено спостерігала за всіма.
– Лесько,