стару англійку щиро вразила промова власниці, адже її двигун завівся з першого оберту ключа. Вимальовувався вдалий день.
2
Лорен повільно зрушила з місця, аби не розбудити сусідів. Ґрін-стрит – мальовнича вулиця, обрамлена деревами й будинками. Тут люди знають одне одного, неначе в селі. Проминувши шість перехресть до авеню Ван-Несс, однієї з двох найбільших артерій міста, дівчина довела швидкість до максимальної. Бліде світло, сповнюючись барвами за лічені хвилини, поволі пробуджувало сліпучі обриси міста. Машина стрімко мчала порожніми вулицями, а Лорен насолоджувалася хмільною миттю. Схили Сан-Франциско мають особливий хист – дарувати запаморочення.
Крутий поворот на Саттер-стрит. Шум і деренчання в кермовій передачі. Різкий спуск до Юніон-сквер, на годиннику – шоста тридцять, із касетного магнітофона ллється гучна музика. Лорен щаслива як ніколи. Можна забути про стрес, лікарню та обов’язки. Ці вихідні належатимуть тільки їй, і дівчина не має наміру гаяти ні хвилини. На Юніон-сквер спокійно. Уже за кілька годин тротуари повнитимуться туристами й містянами, що скуповуватимуться в магазинах навколо площі. Один за одним мчатимуть канатні трамваї[3], засяють вітрини, довгий ланцюжок машин застрягне біля в’їзду до центрального паркінгу, схованого між садами, в яких музичні гурти продаватимуть ноти й приспіви за центи й долари.
Цієї світанкової хвилини панує тиша. Темніють згаслі вітрини, кілька волоцюг іще сплять на лавках. Охоронець паркінгу дрімає у своїй вартівні. «Тріумф» пожирає асфальт у ритмі руху важеля перемикання передач. Світлофор горить зеленим, і Лорен сповільнюється до другої швидкості, аби краще розрахувати поворот на Полк-стрит – одну з чотирьох вулиць, розташованих навколо площі. Убрана в хустину замість шолома і сп’яніла від емоцій, вона здійснює крутий віраж перед величезним фасадом будівлі «У Мейсі». Бездоганна крива; шини легенько поскрипують, долинає дивний шум, ритмічні постукування – усе відбувається дуже швидко, – і вже вони сплітаються, плутаються, розсипаються.
Раптовий удар! І час завмирає. Кермо й колеса більше не розуміють одне одного, зв’язок остаточно втрачено. Машина летить убік і ковзає по ще вологому шосе. Обличчя Лорен напружується. Її руки стискають аж надто слухняне кермо, ладне безкінечно обертатись у порожнечі, яка ставить хрест на цьому дні. «Тріумф» продовжує їхати, час, здається, знову віднаходить свій ритм, а тоді раптом потягується, ніби від довгого позіхання. У Лорен іде обертом голова, але насправді це весь навколишній світ крутиться із запаморочливою швидкістю. Машина уявила себе дзиґою. Колеса різко б’ються об тротуар, капот підскакує і, врізавшись у пожежний гідрант, продовжує задиратися до неба. Останнім зусиллям автомобіль обертається навколо своєї осі та виштовхує водійку, що враз стала заважкою для таких піруетів, які кидають виклик законам гравітації.
Тіло Лорен здійнялося в повітря, перш ніж упасти на фасад універмагу. Велетенська вітрина вибухає та осипається килимом зі скалок.
Скляне