слухаю. Кажіть.
Куратор розгублено глянув на офіцера. Офіцер не зводив погляду з Калюжного. Обоє мовчали, і голос регента задзвенів під склепінням ораторіуму:
– Коли так, маю всі підстави, панове, твердити: тут і тепер відбувається ганебний акт, який нагадує сумнозвісну пацифікацію!
Тепер заговорили всі разом. Ніби ожив розворушений вулик – поляки намагалися перекричати українців, і нас було менше, та кожен горлав за двох чи взагалі за трьох. Здійнялася штовханина, без усякої команди всі наші враз зробили коло, зчепившись ліктями, а поляки атакували, намагаючись те коло розірвати.
– Що ви наробили! – розпачливо волав куратор, якого вже ніхто не слухав.
Поліціянти мали розгублений вигляд. Чоловіки в цивільному споглядали за видовищем із цікавістю. Калюжний стояв серед усього цього виру, вимахуючи руками й далі вигукуючи. Лиш тепер його слова губилися в загальному гармидері.
Ми з Дорошем теж стали в ряд, переплівши зігнуті лікті. Покрутивши головою, я пошукав Червоного й побачив: скориставшись ситуацією, він пробирався до задніх дверей. Перше враження – наш питомий бунтар накиває п’ятами, і я миттю розчарувався в ньому. Навіть блимнуло: він таки прибрехав про себе. Аж раптом збоку вигулькнув трохи потовчений Зенко, прошепотів голосно:
– Він ключі в мене взяв.
– Які ключі? – запитали хором ми з Юрком.
– Від горища. Де листівки.
– От дідько! – вирвалося в мене.
Ми ще не розуміли до пуття, що він задумав. Та навряд щось здатне заспокоїти все довкола. Навпаки, тепер я чітко усвідомив: Данило прагне підлити олії в роздмуханий Калюжним вогонь. Ліпше від того не стане, тож приготувався до чогось недоброго. Щонайменше нас усіх знову заарештують, і тепер просто так не випустять.
Тим часом куратору Варзі остаточно втратився терпець.
– Не чекав від вас такого, пане Калюжний! – кричав він, махаючи перед регентом руками й водночас відтираючи від порушника спокою поліцейського офіцера. – Попереджаю востаннє: негайно наведіть тут лад!
– Порядок порушив не я! – парирував той, супроводжуючи кожне слово ударом палиці об підлогу, мовби акомпануючи собі. – Заберіть звідси поліцію та решту зайвих! – Він красномовно кивнув на цивільних. – Самі не раз казали, пане Варго: у стінах ліцею не можна розв’язувати жодних інших питань, окрім тих, котрі стосуються навчання!
– Студенти-русини скоїли злочин!
– Який саме? І головне – хто? Назвіть прізвище? Але ні, ви не назвете, бо не знаєте! Для вас і ось цих панів бути русином, ні, бути українцем у Польщі вже є злочином! Тому й помер Юліан Кравчук, поплатився за цей злочин! То як, скажете, кого і в чому звинувачують?
– Дякуйте, що не вас!
– Отак! – Калюжний зробив кілька кроків назад. – У такому разі перепрошую, та змушений вимагати звинувачень для себе! Нехай арештовують мене разом з іншими!
– Не йдеться про жоден арешт! Студентів ліцею викликали для розмови!
– Ось