а деякі посилання на пости в соцмережах з новин переводять на порожні сторінки.
– Невже всі? – Віталій відклав тарілку подалі й стурбовано схилився над Яновим телефоном.
– Ні, не всі. Лише деякі, але думаю, що це лише питання часу.
– Я такої ж думки, – погодився з ним Остап, – це те, про що я вам говорив. Не дуже бажане розголошення деталей.
– Але я хотіла подати статтю в журнали, не в соцмережі.
– Під своїм іменем?
– Звичайно! – обурилась дівчина від однієї лише думки, що стаття може опублікуватися під чужим ім’ям, і слава дістанеться комусь іншому.
– Ти взагалі знаєш, які тут закони щодо розповсюдження інформації та фото? Ні, от і я також не знаю. До того ж поліція не просто так забрала в тебе SD-картку, вони противитимуться будь-яким публікаціям. А твоє прізвище є в аеропортовій анкеті та анкеті нашого хостелу, тут також є копія твого паспорта. Думаєш, важко буде тебе знайти, якщо дізнаються про деталі статті?
– Та ти клятий параноїк!
Дівчина перезирнулась із хлопцями у пошуках підтримки, однак зустріла лише неоднозначні рухи плечима.
– Можливо, однак пригод мені вже вистачило.
Ян Тибольцев запустив пальці в кучері й важко видихнув. Ні ніч, ні ранок не обіцяли їм спокійного продовження дня.
Що ж далі?
– Його правда.
– О Господи…
– Викладеш статтю, коли виїдемо з країни, а поки, гадаю, не варто накликати на себе біду.
Попри гордість та любов, вкладену в кожне речення свого дітища, Марта розуміла, що хлопці мають рацію.
Розділ 21
Очі смаглявого діда в той момент не видавали страху. Здавалося, вони навіть не встигли усвідомити, що трапилось. Остап міркував, чи пощастило йому загинути в невідомості.
І це все? Нічого більше? Невже вони просто от так помирають і забуваються?
Старий араб не залишив після себе нічого, крім закривавленої землі, яку за ніч відчистили. Не залишив нічого, крім відстороненого погляду, і навіть не міг зрозуміти реальність, у яку потрапило його тіло. Він загинув, і все. Більше нічого.
Чи був у нього хоч хтось? Хтось, хто знав про його страшну смерть?
Голова не припиняла боліти ще від сніданку. Пройшло важких чотири години, які Остап просидів на терасі наодинці.
Я міг їх урятувати… хоч когось.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.