далі оберталася навколо того ж. Тепер, коли вечеря йшла повним ходом і починав діяти тролінґер, червоне вино рубінового кольору, тон піднімався, а настрої розпалювались.
– Коли того, хто це зробив, знайдуть, – сказав Удо, – ми про нього подбаємо.
Ньєман удав, що не зрозумів:
– Тобто?
Удо осушив свій келих, а тоді щедро налив усім.
– Ви думаєте, що ми допустимо, аби напад на нашу родину зійшов тій паскуді з рук?
– У мене таке враження, що вас трохи занесло, Удо. Уже чимало століть правосуддям займаються суди. Особиста вендета карається законом.
Удо гиготнув. Він кидав крізь чорні пасма, що спадали йому на очі, погляд, який мав би здаватися пронизливим, але свідчив лише про одне: поріг неадекватності в цього чувачка давно позаду.
– Час плине, але земля залишається на місці, – промовив він так, ніби щойно виголосив афоризм століття. – Тут ми у себе вдома. Полюємо на тварин, можемо полювати й на людей…
Лаура поклала руку братові на плече.
– Удо жартує, майоре. Ніхто тут не вважає себе вищим від закону. Візьміть-но ще півня. Він запечений у вашому вині. Тобто у французькому.
Ньєман повільно кивнув. Вечеря була смачнюча. Соковиті ковбаски, тушкований півень, на гарнір – шпецле[27] під соусом із мюнстера[28]. Взагалі-то не дуже легка їжа. А проте наїдки танули в роті, ніби хмаринки, оточені червонуватим світінням і солодкуватим димком.
Флік послухався – жодних офіціантів, усі свої. Він хотів показати, що насолоджується вечерею, можливо, щоб перепросити за свою сусідку, Івану, яка ні разу й не торкнулася тарілки.
Міс Веганка вивела розмову з глухого кута, змінивши тему.
– Я тут дечого не розумію, – мовила вона, хутко закинувши до рота шматочок житнього хліба (поїсти їй все-таки треба було). – Заради полювання з собаками ви змушені перетинати кордон…
– І що? – з усмішкою запитав Макс, набагато спокійніший за свого брата.
– Чому ви не практикуєте шлеп’яґд?
Ньєман здивовано глянув на неї: де вона відкопала таке слівце?
– Це альтернатива, яку пропонує нам ландтаґ[29], – пояснила Лаура. – Полювання на приманку, просочену запахом тварин, замість живої здобичі…
Удо розреготався. Макс удовольнився тим, що втупив в Івану свої схожі на печери очі.
– То спробуйте кохатися з надувною лялькою, – сказав він стишеним тоном. – Ось що пропонують нам ці телепні з ландтаґу.
– Я гадав, що ви маєте там свій голос, – утрутився Ньєман.
– Звичайно, але плебс завжди в більшості. Це навіть одна з його ключових ознак.
Флік машинально кивнув. Макс був небезпечнішим за свого брата, таким же тупим, але стриманим і тверезим.
Раптом Удо підняв свій келих у напрямку каміна, від якого ширився, кружляючи в повітрі, різкий жар.
– Полювання – це кров!
Обидва кузени загиготіли.