спідницю із синього оксамиту.
– Що сталось? – прошепотів Борзобагатий.
– Не знаю, любий. Ти щось погано виглядаєш. Хоч так насправді мусила б виглядати я, а не ти, – княгиня говорила це пошепки. Вона присіла на ліжко поближче до чоловіка і підіп’яла нижню губу. Василь, вочевидь, не розумів, про що мовить його дружина. – Зовсім мене вимучав уночі. Бачиш – бліда, як смерть… – на цих словах молода запнулась, зітхнула і продовжила: – Заснули ми лише під ранок. Я й не знала, що та такий ласий до любощів!
Борзобагатий був здивований, привстав, почухав бороду і замислився. Цієї ж миті у двері постукали. Анна трохи знервовано повернулась до вікна, а її чоловік неквапливо підвівся і рушив відчиняти.
– Князь Острозький звелів усім зібратись у трапезній! Негайно! – прозвучав низький бас голови особистої охорони володаря.
Брутальний тон молодика у сірому короткому жупані із оголеною шаблею відбив бажання розпитувати – в чому ж така негайна потреба. Княгиня сховала вхололі руки у таємні кишені сукні. Її пересмикнуло від рішучого тембру командира. І лише, коли двері за ним зачинились, вона вільно видихнула, повернулась до дзеркала на стіні і поправила гофрований комір, провела рукою по гаптованому сріблом ліфу сукні. Княгиня поглянула на себе – колір обличчя землистий, сірий, бліді губи і сумні очі. «Я думала, що це буде простіше, а воно не так… Боже, пробач мені, у мене не було іншого вибору… а може був?» – жінка знов поглянула на своє відображення у дзеркалі. Надто бліда… Вона має щось зробити, інакше своїм виглядом видасть себе. Анна стала пощипувати себе за щоки – аби з’явився хоч який рум’янець.
– Щось ж це за ранок такий?! – бідкався ще сонний Василь, одягаючи вузькі штані та довгий зелений жупан.
– Нам варто було б уже їхати на Вільно. Не треба надовго затримуватись тут, що скажеш? – Анна мовила нетерпляче, хоч як намагалась говорити спокійніше. Розвернулась до ліжка, закрила очі і уявила темні високі стовбури Чорного Лісу, освітлені вранішнім сонцем і усміхненого сина, який ховається за деревами від суворого маминого погляду. Солом’яне неслухняне волосся, рідна посмішка… Від споминів княгиня повеселішала, наблизилась до чоловіка і ніжно поцілувала його у вуста.
Вже за якусь годину у трапезній зібрались мешканці дубенського палацу. Всі вже знали, що цієї ночі в книгозбірні сталось убивство. І, найімовірніше, з архіву щось таки зникло. Старий князь зайшов у залу невдоволений, люд підвівся, голова фамілії суворо огледів шляхту та служб. Та перед тим, як сісти на трон, Костянтин Острозький прочитав молитву. Лише потому проголосив:
– Серед нас є суддя. Ми швидко знайдемо винного і засудимо його.
– Але ж якщо це буде шляхтич, має бути суд за правилами! – хтось озвався з гурту молодих панів. – Саме цього ми досягли Люблінською унією! Аби шляхтичі не лише мали більші права, але й щоб їхні права ще й поважались!
– Вбито мою людину у моєму домі! Сталась крадіжка!