затоплена повінню нових будинків, що так швидко поглинає всі старі паризькі будівлі.
Людям, що, як і ми, ніколи не можуть пройти Гревським майданом, не глянувши із співчуттям та симпатією на цю бідну башточку, затиснуту між двома спорудами часів Людовіка XV, нетрудно відтворити в своїй уяві групу будівель, до яких вона належала, і весь готичний майдан XV століття.
Він, як і тепер, мав форму неправильної трапеції, оточеної з одного боку набережною, іще з трьох – рядом високих, вузьких і похмурих будинків. Удень там можна було милуватися різноманітністю цих оздоблених кам’яними або дерев’яними скульптурами споруд, що вже й на той час були довершеним взірцем будівель всіляких архітектурних стилів середньовіччя від одинадцятого до п’ятнадцятого століття. Були тут і прямокутні вікна, що починали витісняти стрілчасті, й напівкруглі романські, на зміну яким свого часу прийшли стрілчасті і які разом з ними ще прикрашали другий поверх старовинного будинку Роландової вежі на розі майдану і набережної Сени, біля вулиці Чинбарів. Уночі серед цієї маси будинків можна було розгледіти лише чорну зубчасту лінію дахів, що гострими кутами стирчали довкола майдану. Однією з головних відмінностей між теперішніми містами й містами стародавніми є те, що сьогодні на майдани та вулиці дивляться фасади будинків, а колись на них дивилися причілки. Минуло вже два століття, як будинки повернулися фасадами до вулиць.
На східному боці майдану, в центрі, височіла громіздка, змішаного стилю споруда, що складалася з трьох суміжних будівель. Вона мала три різні назви, які пояснювали її історію, призначення й архітектуру: «Будинок дофіна», бо тут мешкав Карл V, коли він ще був дофіном; «Торговельна палата», бо в ній містилась міська ратуша; «Будинок з колонами» (domus ad piloria), бо ряд грубих колон підпирав три його поверхи. Тут було все потрібне для жителів такого славного міста, як Париж: каплиця, щоб молитися; зал для судових засідань, щоб чинити суд і розправу над королівськими підданими; а під самісіньким дахом – арсенал, повний вогнепальної зброї. Городяни Парижа знали: щоб зберегти привілеї міста, самих молитов і судових позовів часто буває замало, і тому на одному з горищ вони мали в запасі кілька надійних, хоча й іржавих аркебузів.
Гревський майдан уже в ті часи справляв зловісне враження, яке й сьогодні виникає від жахливих спогадів, від похмурого вигляду цього майдану і вигляду ратуші Домініка Бокадора, спорудженої на місці «Будинку з колонами». Слід сказати, що шибениця й ганебний стовп, – або, як тоді казали, «правосуддя й драбина», – які весь час стояли рядом, посеред майдану, примушували відвертати очі від цього фатального місця, де гинуло стільки людей, повних сил і життя, й де через п’ятдесят років по тому виникла «гарячка Сен-Вальє» – ця хвороба страху перед ешафотом, найпотворніша з усіх хвороб, бо не від Бога вона, а від людей.
Втішно думати, – зауважимо мимохідь, – що смертна кара, атрибути якої – колеса, кам’яні шибениці, всякі вмуровані в брук знаряддя тортур – ще триста років тому захаращували Гревський майдан, Центральний