в коледжі.
Емма вирішила не переказувати цю розмову Джессіці, а дозволити дитині самій дізнатися, наскільки вона талановита, коли настане час. Себастьян регулярно казав сестрі, що вона геній, але що він міг про це знати? Він вважав, що й Стенлі Метьюз[13] – геній.
За місяць Себастьян провалив три контрольні роботи, лише за тиждень до вступних іспитів до ґімназії! Ні Гаррі, ні Емма не наважилися карати його, доки він переживав теперішній стан своєї бабусі. Син супроводжував Емму до лікарні щодня після того, як мама забирала його зі школи, сідав на краєчок ліжка бабусі та читав їй її улюблену книжку, поки вона не засинала.
Джессіка щодня присвячувала бабусі новий малюночок, а на ранок відносила його до лікарні, перед тим як Гаррі відвозив її до школи. До кінця навчання на стінах її приватної галереї залишилося лише кілька порожніх плям.
Джайлз пропустив кілька тричі підкреслених повідомлень[14], Ґрейс – кілька навчальних семінарів, Гаррі – терміни здавання рукопису, а Емма інколи не відповідала на щотижневі листи Сайруса Фельдмана. Але саме Себастьян найчастіше прагнув бачити Елізабет. Гаррі не був упевнений, хто отримував більше користі від цих відвідин – його син чи теща.
Не дуже допомагало те, що Себастьяну треба було складати вступні іспити до Бристольської ґімназії, коли життя його бабусі згасало.
Результат, як і передбачав директор школи Святого Беди, був неоднозначний. Його латина, французька, англійська та математика виявилися на рівні стипендій, та він заледве отримав прохідний бал із історії, невдало здав географію і набрав лише дев’ять відсотків із природничих наук.
Доктор Гедлі зателефонував Гаррі до Беррінґтон-холу вже за хвилину після того, як результати вивісили на дошку оголошень школи.
– Я приватно переговорив із Джоном Гарреттом, який займає таку ж посаду в ґімназії, – повідомив він, – і нагадав йому, що Себастьян набрав сто відсотків з латини та математики, і майже напевно проявить здібності до того часу, коли настане час вступати до університету.
– Ви також можете йому нагадати, – додав Гаррі, – що ми з його дядьком також навчалися в цьому закладі, а його дідусь, сер Волтер Беррінґтон, був головою опікунської ради.
– Не думаю, що йому слід про це нагадувати, – зауважив Гедлі. – Але зазначу, що бабуся Себастьяна перебувала в лікарні, коли він здавав іспити. Все, що ми можемо зробити, це сподіватися, що він підтримає мою позицію.
Він так і зробив. Наприкінці тижня доктор Гедлі викликав Гаррі, щоб поінформувати, що директор гімназії рекомендував правлінню, що, незважаючи на те, що Себастьян не склав іспити з двох обов’язкових дисциплін, йому все ж варто запропонувати місце в закладі на Михайлів триместр[15].
– Спасибі, – подякував Гаррі. – Це перша добра новина для мене за кілька тижнів.
– Але, – додав Гедлі, – він нагадав мені, що це буде вирішувати опікунська рада.
Гаррі був останнім, хто відвідав Елізабет цього