чи почуте у лабораторії.
– Не думаю, що з цим будуть проблеми.
– А я думаю, ти помиляєшся, – відчеканив Пузатий. – Перечитай контракт. У випадку розголосу будь-якої виробничої, наукової чи організаційної таємниці тобі світить штраф від 2 до 10 мільйонів доларів.
– Ого…
– Круто, правда? Дозволь спитати, Тимуре: ти маєш два-тире-десять мільйонів баксів?
– Е… ні.
– Я так і думав. Я трохи більше за тебе кручуся в бізнесі, а тому мушу застерегти: неформально така нереальна сума штрафних санкцій дещо означає.
– Що?
– З тобою ніхто не судитиметься, хлопче. Якщо бовкнеш лишнього, тебе ліквідують.
Тимур сильно лупонув по гальмах. «Lacetti», вискнувши, клюнув носом і застиг. Ззаду каскадом донеслось обурене скигління цілої низки клаксонів.
– І третє: я просто не хочу, щоб ти їхав.
– Погане передчуття?
Директор презирливо форкнув:
– Я схожий на того, хто покладається на передчуття?
– Та ні…
– Хлопче, ти, звісно, першокласний спец, але – при всій повазі – ти не коштуєш двісті тисяч баксів. Якщо тобі пропонують такі гроші, і ці гроші не за роботу, яку ти можеш виконати, значить, ними покривають дещо інше. Раджу дізнатися, що саме, причому дізнатися до того, як тебе висадять у якійсь дірі серед чилійської пустелі. Подумай про це…
XI
– Кохана, я вдома! – гукнув Тимур з порога. Голос звучав, як у столітнього папуги.
Аліна, прикриваючись махровим рушником, визирнула з ванни. Засмагла спина та мокре волосся зблискували і парували.
– Так рано! – вона посміхнулась, підскочила і цьомкнула хлопця в губи. – Це мені причулось чи ти справді назвав мене коханою?
Тимур придуркувато скривив губи.
– Я… е… тут… ну… тут така підстава нарисувалася…
– Підстава? – Аліна хіхікнула. – Ото вже ці твої програмістські словечка…
– Це не…
– Роздягайся, – дівчина, притримуючи ліктями рушник, розстібала ґудзики на його сорочці. – Лізь у душ, – рушник опустився, оголивши гладенькі груди. – Вечеря скоро буде готова.
Зазвичай у такі моменти Тимур відчував збудження. З часом його потяг до Аліни тільки зміцнів. Проте цього разу не було нічого, крім тоскного щему під серцем. Хлопець роззувся, обійняв дівчину і, акуратно відсторонившись, прослизнув до кімнати.
– Я мушу тобі дещо розказати, – якщо чесно, то говорити він не хотів, хоч і розумів, що розмови не уникнути.
Попри загостреність голосу, дівчина не сприйняла слова всерйоз.
– Мені запропонували роботу, – сказав Тимур.
– Круто. Підвищення? Ти покидаєш «TTP»?
– Не зовсім. Озвався один з колишніх замовників. Зараз він хоче, щоби я попрацював безпосередньо на них. Тимчасово.
– Без відриву від основної роботи?
Тимур відчув, як жар піднімається з грудей на шию та щоки.
– З відривом.
– Тобто тобі доведеться брати відпустку за власний рахунок?
– Ага.
– І