стіни споруди. У тридільних житлах перед входом у сіни зрідка споруджували «ґанок» («ґалєрію») чи ґанок-нішу («середній ґанок»).
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території Покуття основу системи опалення традиційного житла становила вариста піч. Переважала півкурна система опалення: дим збирався у димозбірнику («горні») над челюстями печі і через «каглу» виводився в сіни, звідки через отвори у стрісі («димники») виходив назовні. З кінця ХІХ ст. у сінях почали споруджувати виведені понад дах підвісні «комінки», а до печі прибудовували плиту («кухню») для приготування страви (варіння, смаження тощо). Давніші печі вибивали з глина, а «горн» виплітали з хворосту і обмащували товстим шаром глиносолом’яної суміші. Практично на всій території Покуття багатші селяни «горн» печі часто обкладали кахлями.
У будівництві прибойківського Підгір’я спостерігається багато спільного з бойківським будівництвом, насамперед у застовуванні матеріалів і будівельної техніки. Проте станом на другу половину – початок XX ст. між будівництвом гірських і підгірських районів помітно низку суттєвих відміностей. Перш за все це стосується планування житла, системи опалення (тут переважали півкурні оселі), інтер’єру, зовнішніх пропорцій будівель (висоти даху, зрубу, розташування і кількості вікон) тощо. На усій території переважав відкритий зверху двір, у якому житлові і господарські будівлі розташовувалися вільно або були частково поміж собою зблоковані. Інколи траплялися зімкнуті двори, особливістю яких було крайнє розташування стодоли (при причілку «стайні»).
Однією з головних специфічних рис планування житла прибойківського Підгір’я є широке побутування дворядових осель – «п’ятистінків» (з виділеними по ширині житлового приміщення ванькирами чи коморами). Водночас навіть у житлах заможних верств селянства тут під одним дахом із хатою доволі часто блокували «стайню».
У вказаний період тут на всій території побутували дерев’яні житлові будівлі, збудовані в зрубній, зрубно-каркасно-дильованій, спорадично – у каркасно-дильованій техніці. Основним будівельним матеріалом була ялиця, смерека, інколи – осика. Стіни жител споруджували переважно з півколод, рідше – з брусів і колод. По кутах зрубини в’язали простими одно- чи двосторонніми врубками і «канюками з прихованим зубом». З початку ХХ ст. тут поширюються врубки зразка «риб’ячий хвіст». Шпари між вінцями конопатили мохом. У західному напрямку від ріки Стрий переважало оздоблення фасадів горизонтальними смугами, у східному напрямку – стіни домівств зовні і всередині виправляли грубим шаром глиносоломи і забілювали (для цієї частини Підгір’я значною мірою характерне кольорове вирішення фасадів). Підвалини здебільшого виготовляли з дуба.
Стелю робили з дощок. Її підтримували один- або трипоздовжні «ґраґарі» («драґарі»). Долівка була в усіх приміщеннях глинобитною. На головному фасаді кожного житлового приміщення влаштовували два (наближені до поперечної