яка обов’язково спрацює, якщо за неї смикнути. Чи є у хлопчика така ниточка? Пам’ять про батьків? Іще щось?
Тоді він не побіжить до лорда-регента. Той не влаштує розслідування. Іріс залишиться гостею, а не полонянкою в цьому палаці, і через місяць, як домовлено, виїде додому, зустрінеться з Лорою і обійме племінників…
Завтра, сказала собі Іріс. Я залишу черепашку із записом на полиці в кімнаті для занять. Лора б зробила для мене те ж саме.
Він зіграв гаму від початку й до кінця, без фальші. Пальці тремтіли, в рухах не було плавності, але… Що ж він, тренувався без відпочинку – вчора, позавчора, ночами?!
– Просто не розумію, як це можливо, – сказала вона чесно. – Навчитися грати гаму за два дні – не в людських силах.
– Ви мені лестите, – сказав він сухо.
Трутизна між ними нікуди не поділась, але вона бачила, що її оцінка йому приємна.
– Я, щоправда, нічого не знаю про ваш світ, – сказала вона після паузи. – Прошу пробачити мені, якщо чимось ненароком вас образила, государю.
– Мене звуть Ференц.
– Я знаю.
– Ну так і називайте мене Ференц… Ви не можете мене образити. Я… справді багато займався ці дні. І ночі. Щоб камердинер не доніс Ерно, я тренувався без звуку… перебирав пальцями, затримавши подих, дотик. Я хочу навчитися грати… до того, як ви поїдете.
– Квапливість шкодить мистецтву, – сказала вона занадто сухо і повчально. І, щоб виправити враження, всміхнулася: – Коли-небудь ми зіграємо разом.
– Коли-небудь, – сказав він майже по-старечому, з глибокою гіркотою. – Я розповім вам про наш світ… щоб ви зрозуміли. Ви пам’ятаєте, що мої батьки загинули під час бунту?
– Як я можу забути!
– Але ви не знаєте, чому вони загинули. Батько погодився ввести бунтівників в уряд, скликати так зване народне зібрання, дати двом провінціям автономію – Кременю і Щасливому Острову. Він зрадив імперію, поставив нашу батьківщину на грань катастрофи.
– Але бунтівники, – мовила Іріс, – не повірили йому і тому вбили?
– Хто сказав, що його вбили бунтівники?! Його вбив Ерно, своїми руками, щоб не ганьбити його дотиком ката.
Іріс мовчала. В її вухах наростав дзвін, як від далекого камертона. Імператор дивився на неї, граючи жовнами, і вона не могла відвести погляду.
– А він знає, що ви знаєте? – хрипко спитала Іріс.
– Він сам мені сказав. Коли я підріс трохи.
– І…
– Він убив мого батька, рятуючи його честь і батьківщину. Інший вихід означав би ганьбу і загибель Кам’яного Лісу. Такий був час. Зараз усе змінилося – мені можна бути добрим, бо Ерно врятував країну. Мені можна бути милосердним, бо Ерно нікого не жаліє, він і мене вбив би, якби я став зрадником… Тепер давайте розбирати нову вправу.
…Поки імператор, заплющивши очі, намагався витягти із сопілки чистий, не сиплий, не різкий, не тремтячий звук, Іріс потихеньку вийняла черепашку з сумки і поклала на полицю до іншої колекції.
Черепашка вляглася