й солженіциними – проголошують ідею нової Київської Русі, тобто московської імперії із столицею в Києві! Проголошують і сходять із парламентської трибуни під оплески комуністів.
А який демарш відбатувала відома екс-депутатка Лариса Скорик! Довго чарувала людей своїм крикливим патріотизмом, аж поки не «засвітилася». Соціалістична газетка «Товариш», та сама плюгавка, яка назвала наш національний прапор символом зрадників, запроданців і перевертнів, опублікувала статтю пані Скорик, в якій авторка прославляє шефа цієї рептильки Олександра Мороза як рятівника української держави, а його радника Віктора Боженара, який нині, коли пишуться ці рядки, перебуває під слідством, назвала людиною потужного розуму, першим політичним в’язнем нової доби, від діяльності якого залежить реальна самостійність України. Отак: ні більше ні менше! Цікаво, що спонукало пані Ларису давати подібні оцінки вельми сумнівним людям – невже тільки невинний авантюризм?
Коли я закінчував каденцію в парламенті, сказав собі: не буду більше депутатом, це ж не Верховна Рада, а комуністично-демократичний бульйон, гіршого парламенту бути не може.
Може бути, як виявилося, й гірший. У попередній Верховній Раді комуністична більшість складалася з директорів – совєтської аристократії. З ними можна було про щось домовлятися, в чомусь їх переконувати: ми ж таки прийняли Декларацію про суверенітет України, символіку, зрештою – найголовніше: проголосили незалежність. Нинішній комуністичний люмп блокує кожен забарвлений в національне закон – про владу, про українське книговидання; в залі найвищої державної інституції не тільки безкарно лунають заклики до повалення української держави, а й створюється депутатська група «Союз», на яку негайно треба заводити кримінальну справу.
За першого парламенту займав якийсь час посаду Голови Кабінету Міністрів Юхим Звягільський, він прокрався, втік за кордон, за ним подано в розшук, він обізвався з Ізраїлю. У нинішньому – заступником Голови Верховної Ради обрано Олександра Ткаченка, на якого генеральний прокурор завів кримінальну справу, а він спокійно сидить собі в президії поруч із своїм шефом Олександром Морозом і вряди-годи керує роботою парламенту, Генерального ж прокурора Дацюка натомість звільнено з роботи.
У першому парламенті господарював характерник з хитринкою сільського дядька, Іван Плющ – улюбленець демократичного депутатського корпусу, а в нинішньому – особа з моторошно спокійним обличчям чекіста, лідер депутатів-комуністів з підмоченими репутаціями, кликуша, який підставляє де треба й не треба свій труп: то під муляж Лєніна, то ось заявив торік у Львові, що реабілітація УПА може відбутися тільки після його смерті. Та живіть, живіть собі, товаришу Мороз, історія ні вас, ні вашу ідеологію вже не бере до уваги, ви давно опинилися на узбіччі процесу становлення української держави, хоч ще конвульсивно тримаєтеся за махове колесо.
А втім, О. Мороз, О. Ткаченко, П. Симоненко навічно залишаться в антиукраїнській історії. Адже, як