її за двері. Коли сама не бажає, то схопи за комір і вистав!
– Не смійте й пальцем мене торкнути! – верещала Едіт. – Я вийду, тільки-но пальто знайду!
Засліплена сльозами, жінка ступила в коридор. Саме тоді прочинилися двері й всередину увійшов стривожений Джон Ендрос.
– Джоне! – вигукнула Едіт й відчайдушно кинулася до нього.
– Що трапилося? Стривайте, що тут відбувається?
– Вони… вони мене проганяють! – голосила дружина, судомно втискаючись в його обійми. – Він хотів схопити мене за комір та виставити за двері. Де моє пальто?
– Неправда, – поспішно заперечив Маркі. – Ніхто й не думав виставляти вас за двері. – Він повернувся до Джона. – Ніхто не мав гадки її виганяти, – повторив він. – Вона…
– Що означає «виставити за двері»? – різко обірвав Джон. – Поясніть, що тут відбувається?
– Джоне, ходімо! – ридала Едіт. – Я хочу додому. Хіба не бачиш, які це нахаби?
– Чуєте! – обличчя Маркі спохмурніло. – Повторюєте те саме, як навіжена!
– Вони прозвали Еді бешкетницею!
Вдруге за вечір маленька Еді обрала невідповідну хвилину, аби виразити свої почуття. Присоромлена й налякана крикливими голосами, дівчинка так зарюмсала, нібито й справді була ображена до глибини душі.
– Як це розуміти? – вибухнув Джон. – Ти що, ображаєш своїх гостей?
– Коли хтось і ображає, так це твоя дружина нас! – твердо відповів Маркі. – Взагалі-то, колотнеча почалася через ваше дитя.
Джон зневажливо фиркнув:
– І ти накричав на дитину? – запитав він. – Благородний чоловік!
– Не говори з ними, Джоне, – наполягала Едіт. – Пошукай моє пальто!
– З тобою і справді щось не те, – зі злістю продовжував Джон, – коли зриваєшся на безпомічному створінні!
– Чортівня якась! Треба ж було все перевернути догори дриґом, – заволав Маркі. – Якщо твоя дружина хоч на хвилину замовкне…
– Не кричи! Я ж не жінка і не дитина…
Тут у сварці настав несподіваний антракт. Поки Едіт навпомацки шукала у кріслі пальто, місіс Маркі стежила за нею вогненними, сердитими очима. Раптом жінка опустила Біллі на канапу, де той відразу перестав рюмсати та всівся зручніше, вийшла в коридор і, хутко віднайшовши пальто, без жодного звуку подала його Едіт. Затим вона повернулася до канапи, взяла сина на руки та, погойдуючи його, знову позирала на Едіт вогненними, сердитими очима. Антракт тривав не більше як пів хвилини.
– Твоя дружина приходить сюди й починає репетувати на нас, що ми, бачте, просторікуваті! – прогримів люто Маркі. – Ну, якщо ми такі просторікуваті, то краще триматися вам якомога далі! А тепер забирайтеся, негайно!
Джон знову презирливо хмикнув.
– Ти не просто просторікуватий, – відповів він. – Ти ще й хам, особливо з беззахисними жінками та дітьми.
Намацавши клямку він відчинив двері.
– Ходімо, Едіт.
Взявши крихітку на руки, дружина вийшла, а Джон, ще раз зневажливо зиркнувши на Маркі, рушив слідом.
– Стривай! –