тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї». Звернення уваги на цей момент обумовлювалося тодішніми руськими реаліями. Не раз і не два князі порушували укладені домовленості. Однак серед її кращих представників визрівала ідея створення такого порядку, за якого б ці домовленості дотримувалися.
Мономах закликає з повагою ставитися до ближніх: «Старих шануй, як отця, а молодих – як братів». Наголошує на потребі шанобливого ставлення до духовних осіб, «щоб дістати через їх молитву [милість] од Бога». Як християнин він розуміє тимчасовість, тлінність свого життя: «Смертні ми єсмо, нині – живі, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам, [Боже], дав єси, – не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». Звідси заклик смирити гординю.
Час правління Мономаха став ніби останнім акордом єдності Русі. Вплив Києва зменшувався. Натомість зростало значення окремих князівств. На середину ХІІ ст. таких можна було виділити близько п’ятнадцяти. Вони практично були самостійними державними утвореннями і лише номінально визнавали владу київського князя. Реально Руська держава перетворилася в конфедерацію державних утворень.
Проте такий «християнський песимізм» не заважає Мономаху бути активним, про що й свідчить його «Поучення». Він дотримується думки, що не треба даремно витрачати час, а ще потрібно відповідально ставитися до своїх обов’язків: «У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає».
Створюваний Мономахом образ правителя випливав із реалій тогочасного життя Русі. Такий правитель передусім воїн, який перебуває в ратних трудах. Праця для князя – благо. Він постійно повинен себе вдосконалювати. Водночас князь, якщо хоче досягти успіху, має усе тримати під своїм контролем. Важливим моментом у житті правителя є його християнська віра. Зокрема, Мономах закликає своїх нащадків постійно звертатися до Бога, молитися.
Та все ж можна говорити про відносну політичну єдність Русі. У її князівствах правили нащадки князів Володимира й Ярослава, «Володимирове плем’я». Між ними зберігалися родинні зв’язки. А конфлікти, що виникали між князями за володіння вотчинами, розглядалися як конфлікти сімейні. Хоча часто вони були доволі жорстокими й вели до значного кровопролиття. Окрім того, зберігався й певний економічний простір, обумовлений існуванням усталених торгових шляхів, зокрема шляхом «із варяг у греки». Існувала й релігійно-культурна єдність Русі: християнство східного обряду (православ’я), єдина Київська митрополія. Мовою церкви й водночас книжною елітарною мовою була мова церковнослов’янська. Зрештою, зберігалося значення Києва як