Єгипту й Межиріччя, де існували держави.
У трипільців могли бути певні державні утворення. На користь цього свідчить низка чинників.
По-перше, завдяки відносно розвинутому землеробству й тваринництву в представників цієї культури накопичувалися значні лишки продукції. Це також призводило до соціальної нерівності, до появи груп, які безпосередньо не займалися виробництвом, а виконували військові, адміністративні та релігійні функції. Така соціальна диференціація потребувала державного організму.
Трипільська кераміка
По-друге, наявність великих поселень у трипільців теж свідчить на користь існування в них держави. Адже, щоб такі поселення могли нормально функціонувати, потрібно, щоб вони мали своє управління, адміністрацію, певні закони співжиття (бажано фіксовані).
По-третє, між окремими поселеннями трипільської культури мусила існувати комунікація. Враховуючи те, що ця культура поширювалася на велику територію, яка до того ж поступово збільшувалася, це наводить на думку, що мали б бути структури державного характеру, які цю комунікацію забезпечували.
Зараз є намагання утвердити думку, що українці – це нащадки трипільців. І що елементи цієї культури (землеробство, гончарство, «трипільська естетика» тощо) перейшли до нас. Однак простежити «трипільську традицію» і пов’язати її з праукраїнським слов’янським населенням проблематично. Після падіння трипільської культури і до появи слов’ян на теренах України проживали різні етноси, які творили тут свої культури й державні утворення.
Однак сказати щось конкретне про історію трипільської культури та ймовірне існування у її носіїв державних структур ми не можемо. Як уже зазначалося, жодних писемних джерел про їхні діяння до нас не дійшло.
Так само проблемно вести мову про спадок трипільців. Звичайно, культура, яка проіснувала на наших землях близько трьох тисячоліть (більше, аніж наша писемна історія), не могла зникнути безслідно.
Окрім племен трипільської культури, на українських землях у період неоліту та мідного віку існувало й інше населення, яке не було настільки розвинутим з погляду господарства. Ймовірно, трипільці, досягши високої стадії розвитку, «вичерпали себе», ставши об’єктом для експансії більш примітивних, зате енергійних племен. Такі речі не раз траплялися в історії людства.
У період бронзового віку (ІІІ–ІІ тис. до н. е.) українські землі стали тереном численних міжплемінних війн, про що свідчать дані археології (знахідки кам’яної та металевої зброї). Хліборобів-трипільців почали витісняти рухливі кочові племена. Із заходу це були представники культури кулястих амфор[7], зі сходу – ямної культури[8].
Посуд племен шнуровоїкераміки. Берлінський музей. Виготовлений близько 2500 р. до н. е.
Поширеною є думка, ніби то були давні індоєвропейські племена, які своєю прабатьківщиною мали степові терени між Дніпром та Уралом. У