сказавши, Можливо, ще принесуть. Проте ніхто нічого не приніс. Настала ніч. Із зовнішнього світу ані їжі, ані слів. Почулися якісь крики в сусідній палаті, потім настала тиша, якщо хтось плакав, то плакав дуже тихо, плач не проникав крізь стіни. Дружина лікаря підійшла подивитися, як почувається хворий. Це я, сказала вона й обережно підняла ковдру. Нога мала жахливий вигляд, опухла від самого стегна, рана утворювала чорне коло з червоними кривавими плямами, вона дуже збільшилася, так ніби м’ясо виштовхувалося зсередини. Від неї ширився запах, водночас гнилий і солодкавий, Як ви себе почуваєте, запитала дружина лікаря, Дякую, що прийшли запитати про це, Скажіть мені, як ви себе почуваєте, Погано, Нога вам болить, І так, і ні, Поясніть краще, Вона болить, але відчуття таке, ніби нога мені не належить, вона ніби відокремлена від тіла, я не знаю, як вам пояснити, це надзвичайно дивне відчуття, ніби я тут лежу й бачу, як мені болить нога, Це лихоманка, Мабуть, що так, Тепер спробуйте заснути. Дружина лікаря поклала хворому долоню на голову, потім зробила рух, щоб відійти, але не встигла навіть сказати хворому добраніч, він схопив її за руку й потяг до себе, примусивши її наблизити обличчя, Я знаю, сеньйоро, що ви бачите, сказав він дуже тихим голосом. Дружина лікаря здригнулася від подиву й прошепотіла, Ви помиляєтеся, звідки ви взяли цю думку, я бачу рівно стільки, скільки бачать усі інші, що тут перебувають, Ні, не намагайтеся одурити мене, сеньйоро, я знаю, що ви бачите, але будьте спокійні, я нікому про це не скажу, Засніть, засніть, Ви не довіряєте мені, Довіряю, Не можна довіряти слову шахрая, Я ж сказала, що довіряю вам, Чому ж тоді ви не скажете мені правду, Завтра поговоримо, а тепер спіть, Якщо завтра для мене буде, Не думаймо про найгірше, Думаю, що лихоманка подумає за мене. Дружина лікаря повернулася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо, Рана має жахливий вигляд, це гангрена, Мені здається мало ймовірним, щоб гангрена виникла за такий короткий час, Рана є такою, якою є, вона має дуже поганий вигляд, А ми тут, сказав лікар добре чутним голосом, нічого не спроможні вдіяти, сліпота наче зв’язала нас по руках і ногах. З чотирнадцятого ліжка, з лівого боку, хворий йому відповів, А мене ніхто не зв’язував, сеньйоре доктор.
Минали години, й один за одним сліпці засинали. Деякі накривали голову ковдрою, ніби хотіли, щоб темрява, справжня чорна темрява могла остаточно погасити ті тьмяні цятки, в які перетворилися їхні очі. Три лампи, підвішені під високою стелею, недосяжні для сліпих, відкидали на ліжка брудне жовтаве світло, неспроможне навіть утворювати тіні. Сорок осіб спали або розпачливо намагалися заснути, деякі зітхали й щось шепотіли, можливо, вони бачили уві сні щось омріяне, можливо, казали, Якщо це сон, то я не хочу прокидатися. Годинники в усіх зупинилися, вони забули їх накрутити чи вважали, що не варто більш їх накручувати, лише годинник дружини лікаря досі не зупинився. Минула вже третя година ранку. Дуже повільно, спираючись на лікті, крадій автомобілів підняв свій тулуб. Ногу він уже не відчував,