попрямував повз сміттєві баки до опасистої білокам’яної руської красуні. Дійшовши до розкреслених клітиною металевих смуг важких дерев’яних дверей, Сергійович зам’явся, збираючись перехреститись, але, посоромившись робити це на очах у товаришів по службі, спохмурнівши, штовхнув одну зі стулок.
Та відчинилася, відкривши вхід до високого квадратного простору центрального нефа, окреслений насупленими середньовічними колонами, що йшли у небо. Усередині церква виявилася страшенно маленькою. А її стіни, темні й облуплені, зберігали залишки тисячолітніх фресок і примальовані до них пізніше відсутні частини святих.
Але нині, в напівтемряві, старі, стерті століттями фарби зливалися в білі «хмари», і Богоматір в центральній апсиді, з відрізаною часом головою, і відсічені від тулуба босі ноги святих – охоронців мармурового іконостасу, що помістився між ними, справляли враження моторошне і гнітюче.
І через це церква здавалася покинутою, не живою. Покинутою Богом і людьми…
Але була діючою. І якесь невідоме Сергійовичу і, схоже, не призначене для погляду мирських релігійне дійство відбувалося в ній просто зараз.
На рожевуватій підлозі з ширококостих, підігнаних одна до одної різнокаліберних кам’яних плит сяяв трикутник із оплавлених церковних свічок. А в його центрі лежав ниць безликий і бездиханний на вигляд священнослужитель, упираючись хрестоподібними кінцівками в краї незрозумілого трикутника.
Руки лежачого були нерухомі й безмовні, ноги неналежно заголились, і Сергійович зніяковіло позадкував, розуміючи: побачив те, що не мусив уздріти, – чиєсь суворе нічне моління.
Він розвернувся, маючи намір піти, й інстинктивно зіщулився, побачивши, що на фресках, праворуч біля дверей, зображено людські голови, які горять у муці червоного пекельного вогню.
СКРЕЖЕТЪ ЗУБОВЪ
ОГНЬ НЕ УГАСАЮЩIЙ
ЧЕРВЪ НЕУСЫПАЮЩIЙ —
прочитав він. А в цей час відсічені голови кричали, пронизані наскрізь пекельними виткими черв’яками, і шкірили роти, що скреготіли зубами, – невмілі й нарочито застрашливі, немов змальовані зі шкільного зошита його сина, коли той, іще підлітком, полюбляв малювати всякі убивчі жахи.
Шановні парафіяни,
в церкві забороняється цілувати стіни —
свідчив папірець поруч.
Вторженець завмер й інстинктивно потягнувся трьома складеними пальцями до лоба, відчувши раптом неусвідомлений і безіменний, але наростаючий жах, що тіснив груди Хоми Брута, який іще не знав, що чекає його за порогом опівнічної та порожньої церкви, але кожною порою своєї шкіри розумів уже: краще не знати цього ніколи! Тікати без оглядки, поки ще не пізно!
Пізно.
Володимир Сергійович озирнувся. І відразу дізнався, що змусило його заніміти, засумнівавшись у суворій святості цього нічного моління. Трикутник, у центрі якого лежав молільник, був червоним. Таким же страхітливо червоним, як і на фресках пекла біля дверей!
Ціпеніючи, Марійчин батько підійшов до хрестоподібного тіла, яке потопало