закрутисте татуювання «браслетом», в очах горіла стовідсоткова впевненість: життя прекрасне!
Відкрита тераса клубу «О-йо-йой»! (назва, креативно придумана його арт-директором замість відстійної «Лос-Анджелес») виходила просто на пляж біля Дніпра, і Дарина могла щодня поєднувати приємне з корисним – працювати і водночас фритюритися під сонцем, стаючи з кожним днем все шоколаднішою. Хоча після тривалих і хворобливих криків директора їй довелося піти на компроміс і придбати собі «нормальний» купальник із ліфчиком, який, на глибоке переконання Дарини, безнадійно псував засмагу і без якого вона благополучно обходилась останні п’ять років.
Балет на сцені дружно став рачки, хвости – трубою.
– Молодці! – захоплено заволала Дарина. – Шостого наш чортів канкан буде окрасою програми!
– Охолонь! – осадила її місцева перукарка Завзята, що зосереджено заплітала білі патли Дарини в тоненькі афро-американські кіски.
– Класні хлопчики, правда? – і не подумала охолоняти та.
– Тільки блакитні, – гидливо пирхнула перукарка. – Знають, як дупу свою продати, а більше з них користі ніякої.
– Дурня..! – блискавично спалахнула Дарина. – Б’юся об заклад, я Сані спокушу? Ще до свята. Гаразд?
– Гаразд, – кисло погодилася Завзята. – Тільки в тебе однаково нічого не вийде.
– На мій мопед?! – запалала Дарина пожежею.
– На твій мопед? – непідробно здивувалася Завзята.
– Ага! Я ставлю мопед, а ти – каблучку, яку подарував тобі твій Алекс.
– Авжеж, розігналася! Вона знаєш скільки коштує? – зневажливо пробурчала перукарка.
– А чим ти ризикуєш, Завзята? – розсміялася Дарина. – У мене ж однаково нічого не вийде. Ой, дивися, дивися, по пляжу ворон ходить! Здорове-е-енний який!!!
Перукарка роздратовано смикнула Дарину за коси, повертаючи її невгомонну вертку голову в потрібну позицію.
– Ну що ти завжди радієш усьому так, наче тобі зарплату принесли? – процідила вона.
І мала рацію. Назвати характер Дарини легким було б явним применшенням – він був невагомим і ширяв над землею, немов різнобарвна повітряна куля, що закономірно викликало роздратування homo sapiens, які вважали себе серйозними і такими, що твердо стоять на двох ногах.
Землепотрясна була схожа на бучне свято, на дитячий м’яч, що невтомно скаче по підлозі. Завзята ж належала до категорії людей, які добре знають: саме дитячі м’ячі розбивають шибки і звалюють вази із сервантів, а на буйних святах завжди віддавлюють ноги і крадуть гаманці. Що ж до повітряних куль, – їх краще міцніше стискати за хитрий хвостик.
– О-о-о… – не без задоволення оповістила вона Дарину, – директор до нас прямує. Зараз отримаєш чергову нагінку!
До них і справді підпливав злий і трохи оплавлений спекою директор клубу. Дарина наморщила носа і, знявши ноги зі столу, засунула їх у свої улюблені ботинки «як у Джоні Деппа», що їх носила взимку і влітку, аж відтоді, як гахнула за них суму, що дорівнює вартості всього належного