далеких заморських земель привезли мене, пане! – відповіла бранка, причому по-турецьки й несподівано чисто. Євнух смикнув бровами на знак подиву, але одразу приязно посміхнувся й наказав відвести дівчину у двір. Айваз задоволено потирав руки: ну от, недарма він придбав цю рабиню – причому практично за безцінь! Тепер її визначили на аукціон, а це обіцяло великі гроші. Зараз бранку помиють, вичешуть, вона приспиться з дороги, а завтра ранком – на продаж! Ох і пощастило Айвазу, нічого не скажеш!..
Зранку відбулися торги. Саме в цей час по ринку прогулювалися купець Луїджі Гріті й візир Ібрагім-паша. Гріті тільки-но придбав у свій гарем чергову екзотичну невільницю й схиляв приятеля до аналогічної покупки. Та оскільки витончений Ібрагім забракував усіх запропонованих його увазі дівчат, приятелі вже вирішили полишити ринок… коли завдяки щасливому випадку опинилися на аукціоні.
Тут на поміст і вийшла оголена рудоволоса бранка. Торговець заходився на всі лади розхвалювати її принади, особливо підкреслюючи, що рабиня не тільки гарна, але також знає різні мови… Ціна на невільницю стрімко поповзла вгору, кількість бажаючих зробити покупку почала відповідно скорочуватися.
– У невільниці грецьке ім’я: Анастасія… – кричав торговець.
– Сто дукатів! – відгукнувся один із двох останніх покупців.
– Уміє читати… – не вгамовувався торговець.
– Сто двадцять дукатів! – перебив його ціну конкурент.
– І писати теж уміє…
– Сто тридцять дукатів!
– А яке прекрасне її волосся!..
– Сто п’ятдесят дукатів!
– Розмовляє різними мовами, а це дорогого коштує…
– Двісті дукатів!!! – гаркнув перший купець, вирішивши одним махом відірватися від конкурента.
По юрбі присутніх пробігло поважне ремствування: оце так ціна!..
– Послухай-но, ти зараз накрутиш ціну до того, що дівчисько в змозі буде купити хіба що султан! – крикнув Ібрагім торговцеві. Той уже хотів щось відповісти, як раптом над юрбою пролунав чистий високий голос рабині:
– Aut Caesar, aut nihil![12]
Рабиня… і раптом… заговорила?..
Та, яку от зараз виставили на торг, як будь-який інший безмовний товар, – посміла рота розкрити?!
Неймовірно…
Юрба загомоніла, але швидко затихла: усі чекали на продовження. Ібрагім же відверто розгубився: думав, що торговець прибріхує щодо знання мов нікчемними жінками, а виявляється, це чистісінька правда! Отак запросто заговорити на латині – мовою вчених і дипломатів?.. Ого-го!
– А що іще ти можеш сказати, рабине? – запитав Ібрагім цього разу по-грецьки.
– А ти купи мене, отоді й відповім на всі твої питання. Чи у тебе, пане, недостатньо грошей? – парирувала дівчина знову ж по-грецьки. А потім додала вже по-турецьки: – Пане, наважуйтесь, бо мене зараз же забере інший.
– Двісті п’ятдесят!.. – вереснув купець, що претендував на рудоволосу бісицю. Він явно