своїх плечей на їхні положив.
Тепер сидить він в подраних кальсонах,
Збира пляшки порожні і гандони,
Киря шмурдяк, денатурат вонючій
І все, шо десь ворушиться, – їбе.
Колись і я так жив: їбав бездумно
Я кіз і ховрахів і, розважаясь,
Блядям у сраки йоршика встромляв.
Я просто неба жив, як соловейко,
І політуру пив, і самогон,
Тепер возвисився, – вчорашні уркагани,
Ханиги, волоцюги, підараси
Сидять в палаті серів і балдєють:
Свобода, блядь, свобода, блядь, свобода!
Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині – професор Кємбріджського університету.
Едгар.
Здоров, співець народної освіти!
Які діла на ниві благородной?
Едмунд.
На ниві, вдобреній добрячим екскрементам,
Проізрастає квіточка блакитна —
Улюблена забавка гомосеків.
скотоложество застєнчіво цвіте.
Едгар.
Цікаво знать прийоми ізощрьонні,
Які іспользує студєнство прогресивне,
Шоб возродіть статеве кватроченто!
Едмунд.
Цікаві опити проводять студіози:
Ібуть кнура, як ворога народу,
У сраку цілим факультетом філософським.
Ще Гегель нам казав, шо дух ширяє
В златих чертогах мудрості безсмертной.
Тим часом верткий хуй в свинячій сраці
Ширя своей вонючою дорогой,
хто зна, чий же шлях веде до правди?
Едгар (побожно).
Великий Сак'я Муні благородний,
Гігант камінний, долбойобовидний,
Про дао слово нам спиздів священне.
Я пам'ятаю вчителя-китайця,
Старого імпотента, він коана
Нам загадав: «Де правда?» – запитав він.
І пиздив учнів дрином по залупам,
Шоб думали хутчіше, реготався
І слиною харкався, як скажений.
Тоді один із нас сказав: «В народі!»
Учитель наказав йому лягати, широко відкрити пащу.
Потім, ставши в позу ритуальну,
Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.
Священні бризги капнули на струни рудого сямісена.
(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,
А струни – з їхніх тельбухів.)
Учитель удруге грізно нас запитує…
«У серці!» – хтось здуру пизданув. Тоді хутчіше,
Ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький
Прийомами кунхву виймає серце в поца із грудей
І, показавши, шо правди там немає,
Засміявся щасливим сміхом доброї дитини
І пожбурив у форточку добичу.
Едмунд.
А шо таке кунхву?
Едгар.
Борьба садистів.
Тож втретє наш учитель викликає.
– Де правда, йобані кретини, імбецили,
Олігофрени і мікроцефали,
Ібать у жопу вас каленим хуєм?
Тут наче шось мене вперед штовхнуло:
– У