вовчий спів
Раз, іще раз та й знов!
Полювання Каа
Нехай леопарда всі бачать здаля і чують, як буйвіл
тупоче!
Мисливець іде, що не чує й земля, нікому не втрапить
на очі.
Коли ж ти усюди ступаєш, мов пан, коли не пильнуєш
дороги —
Не плач, як хвицне тебе лютий кабан чи буйвіл підніме
на роги.
Чужих дитинчат ображати не смій, вважай за сестру
а чи брата —
Хоч, може, вони ще слабенькі самі, та дужа ведмедиця-мати.
«Я перший з мисливців!» – звірятко кричить, як вперше
вполює дичину.
Та поки малий – стережися щомить, бо джунглі великі,
дитино!
Усе, про що тут піде мова, відбулося задовго до того, як Мауглі став вигнанцем Сіонійської Зграї і помстився тигрові Шер-Хану. Це сталося в ті часи, коли ведмідь Балу навчав його Закону Джунглів. Поважний і статечний бурий ведмідь був радий мати такого здібного учня, бо вовченята зазвичай пам’ятають із Закону Джунглів лише те, що потрібно їхній Зграї та родині, і готові дременути від учителя, щойно вивчать мисливську пісню: «Ноги ступають безгучно, очі бачать у пітьмі, вуха чують, як вітер ворушиться у своєму кублі, зуби гострі та білі – ось ознаки наших братів, крім шакала Табакі і гієни – то наші вороги». Проте Мауглі як людська дитина мусив знати набагато більше.
Часом чорна пантера Багіра, прогулюючись у джунглях, приходила подивитись, як триває навчання її улюбленця. Вона тихенько муркотіла, лежачи під деревом, і слухала, як Мауглі показує ведмедеві завчене. Хлопець лазив по деревах не згірше, ніж плавав, а плавав так само добре, як бігав, і Балу – Учитель Закону – знайомив його з усіма правилами в лісі й на воді: як відрізнити трухляву гілку від міцної; як чемно привітатися з дикими бджільми, коли зустрінеш рій на дереві; що сказати кажанові Мангу, якщо розбудиш його опівдні; як заспокоїти водяних змій, перш ніж пірнути у ставок. Народ Джунглів не любить, щоб його турбували, і кожен готовий дати відсіч непроханому гостеві. Мауглі вивчив також мисливський Поклик Чужинця, який слід повторювати багато разів, поки не почуєш відповіді, коли випаде полювати в чужих місцях. Цей поклик означає: «Дозвольте мені пополювати тут, бо я голодний», і на нього відповідають: «Полюй заради поживи, та не для забави».
Отже, Мауглі доводилося завчати напам’ять дуже багато, і подеколи йому набридало сто разів повторювати одне й те саме. Але коли Мауглі дістав від Балу стусана, розсердився і втік, ведмідь сказав Багірі:
– Людська дитина – то людська дитина, і вона має знати всі закони Джунглів.
– Та поглянь, який він ще малий, – відповіла Багіра, яка була надто поблажливою до Мауглі. – Хіба така маленька голова може вмістити всі твої повчання?
– А хіба у джунглях достатньо бути малим, щоб тебе не вбили? Якби ж то! Я навчаю його необхідному, а караю задля годиться, коли він забуде урок.
– Авжеж! Що ти в цьому тямиш, Залізна Лапо! – гримнула Багіра. – Та в нього все обличчя в синцях!
– Нехай краще ходить весь у синцях, аніж загине через невігластво, –