існування.
Такі були справи зі Степовим Вовком. Можна собі уявити, що життя в Гарі було не вельми веселе й щасливе. Але це не означає, що він був украй нещасний (хоч, звичайно, самому йому здавалося, що він справді вкрай нещасний, бо кожен вважає страждання, яке випало на його долю, найбільшим). Ні про кого з людей не можна сказати, що він украй нещасний. Навіть якщо хтось не має в собі вовка, це не означає, що він щасливий. До того ж і найнещасніша людина має в житті свої ясні хвилини, і серед піску та каміння часом розквітає скромна квіточка щастя. Так було і в Степового Вовка. Здебільшого він був дуже нещасний, це правда, і міг зробити нещасними й інших, якраз тих, кого він любив і хто його любив. Адже всі, хто його любив, завжди бачили його тільки з одного боку. Багато людей любили його як приємну, розумну й цікаву людину, а потім жахалися й розчаровувались, раптом виявивши в ньому вовка. А вони не могли його не виявити, бо Гарі, як і кожна істота, хотів, щоб його любили таким, яким він був, і саме перед тими, чию любов він дуже цінував, не міг приховати, що він вовк. Були й такі, що любили в ньому саме вовка, саме його вільну, дику, неприборкану, небезпечну й сильну натуру, і вони потім теж дуже розчаровувались і жалкували, коли раптом виявлялося, що цей дикий, лютий вовк був ще й людиною, ще й прагнув доброти й ніжності, слухав Моцарта, читав вірші й плекав людські ідеали. Саме ці його знайомі найдужче розчаровувались і сердились: так Степовий Вовк свою двоїстість та внутрішній розлад вносив і в кожну чужу долю, тільки-но стикався з нею.
Отже, хто думає, що пізнав Степового Вовка й може уявити собі його жалюгідне, сповнене внутрішніх протиріч життя, той помиляється, він ще багато чого не знає. Не знає, що в житті Гарі були й винятки (оскільки не буває правил без винятку й оскільки за певних обставин один грішник миліший Богові, ніж дев’яносто дев’ять праведників), проблиски щастя, що він, часом як вовк, а часом як людина, міг вільно, спокійно дихати, думати й почувати, що навіть зрідка траплялися хвилини, коли вовк і людина вкладали між собою мир і так добре вживалися, що не тільки один спав, поки другий був на чатах, а й обидва підтримували один одного, додавали один одному сили. Як усюди в світі, в його житті теж інколи, здавалося, все звичне, буденне, відоме, правильне ставило собі за мету просто на секунду перепочити, урватися й поступитися місцем незвичайному, диву, благодаті. Хтозна, може, ці короткі, рідкісні хвилини щастя скрашували гірку долю Степового Вовка, врівноважували його страждання, чи, може, навіть цих кілька годин великої втіхи виправдовували всі муки і були більше ніж достатньою винагородою за них, – це, знову ж таки, питання, над яким на дозвіллі можна думати скільки завгодно. Степовий Вовк також думав над ним і тільки змарнував час.
У зв’язку з цим треба сказати ще одне: є багато людей, схожих на Гарі, особливо серед митців, усі вони мають у собі дві істоти, дві душі, в них є Божа й диявольська основа, тече материнська й батьківська кров, хист до щастя й хист до страждання в них живуть поряд у складному