від цього рішення ні на крок, хоча воно і коштувало нам багатьох гарячих суперечок зі шкільними чиновниками.
Коли він навчався у середній школі, він спробував носити електричний слуховий апарат, але він йому не допомагав. Ми вважали, що це було пов'язано з операцією, якої наш син зазнав у шестирічному віці, йому прооперували одну сторону голови і виявили, що там не було ніяких ознак природного слухового механізму.
Під час його останнього тижня у коледжі (через вісімнадцять років після операції) відбулося дещо, що ознаменувало поворотний момент в його житті. Так сталося, він отримав інший електричний слуховий апарат, який його попросили випробувати. Але він не поспішав тестувати його через минуле розчарування в аналогічному пристрої. Врешті-решт він все ж взяв його недбало, надів на голову, підключив батарейку і… вуаля! Немов помахом чарівної палички його довічне прагнення нормально чути стало реальністю! Вперше в житті він чув практично так само, як і будь-яка людина з нормальним слухом. «Шляхи Господні несповідимі, чудеса трапляються».
Сповнений радості, він кинувся до телефону, подзвонив матері і прекрасно почув її голос. Наступного дня він вперше почув голоси своїх професорів у класі! Раніше він міг чути їх тільки коли вони кричали, та ще й з близької відстані. Тепер він чув радіо. Вперше в житті він міг вільно спілкуватися з іншими людьми без необхідності говорити голосно. Воістину, світ для нього змінився.
Ми відмовилися змиритися з помилкою Природи, і завдяки наполегливому бажанню змусили Природу виправити цю помилку, використовуючи доступні нам практичні засоби.
БАЖАННЯ почало втілюватися в життя, але перемога ще не була повною. Хлопчику все ще потрібно було знайти чіткий і робочий спосіб перетворити свій фізичний недолік в рівнозначне надбання.
Ледве усвідомлюючи важливість того, що вже було досягнуто, сп'янілий від радості нещодавно відкритого світу звуків, мій син написав лист виробнику слухового апарату, з ентузіазмом описуючи свій неймовірний досвід. Щось у його листі дійсно вразило компанію-виробника, і мого сина запросили до Нью-Йорка. Коли мій син приїхав, його повели на екскурсію по фабриці, і під час розмови з головним інженером, розповідаючи про свої відчуття і про те, як змінився його світ, в його голові промайнуло передчуття, ідея, натхнення – називайте це як хочете. Саме цей імпульс думки перетворив його нещастя на надбання, ознаменувавши, що з цього моменту доля сторицею компенсує всі його страждання як у вигляді грошей, так і у вигляді особистого щастя.
Суть цього імпульсу думки полягала в наступному: йому спало на думку, що він міг би допомогти мільйонам глухих людей, які ще не використовують слухові апарати. Якби він тільки міг знайти спосіб розповісти їм свою історію, розповісти, як змінився його світ. У цей момент він прийняв для себе рішення присвятити залишок свого життя допомозі слабочуючих людям.
Цілий місяць мій син провів за дослідженням