московські святі боролися ще більше і полатали боки самому сатані! – сказав енергічно Воздвиженський, которого національне чуття було трохи зобижено. – Святий ваш Київ, святий Єрусалим, а наша Москва ще святіша. Думаєте, що у вас мощей більше! Та в нас мощей такого, що хоч греблю ними гати! – говорив уже сердито Воздвиженський і трохи вже не загнув лайкою, коли б Дашкович не штовхнув його ліктем під бік.
– Ой! Хто ж видав так говорити про святі мощі, – благочестиво промовив Сухобрус і перехрестився. – Святий Київ, свята і Москва. Хто ж проти того що говорить.
Сухобрус поналивав чарки, і всі випили й стали ще веселіші.
– Ой ви, уми-розуми! – промовив сміливо Сухобрус. – Але, мабуть, не одгадаєте: що після чаю! А нуте! хто одгадає? – Студенти дивились на його й почали одгадувать. Один казав, що після чаю треба випити, другий казав, що треба покурить, що треба подякувать.
– Ні! ні! – казав Сухобрус, тріпаючи головою.
– Треба додому йти! – обізвався Дашкович.
– Ні! – тріпнув головою Сухобрус. – От тобі уми-розуми! Одже й не всього ви навчились в академії. Після чаю – слідує – воскресенія мертвих і жизні будущаго віка, амінь!– промовив Сухобрус слова «Символу віри».
Всі засміялись; навіть панни осміхнулись і запишались.
– А хто не родився й умре? Хто родився і не умре? – знов загадав загадку Сухобрус.
Ця загадка була не така мудра, як перша. Її швидко одгадали, що не родивсь і вмер – Адам, родивсь і не вмер – Ілія та Єнох, бо обидва були взяті живими на небо, як написано в Біблії.
– О уми! ото розуми! одгадали! – хвалив їх Сухобрус. Воздвиженський встав з-за стола, пройшовся по хаті й спинивсь коло картини Ноя з синами.
– Що це у вас таке? Чи попи, чи диякони, чи сліпі Велізарії? – промовив Воздвиженський і за тим голосно прочитав напис: «Святий праотець наш Ноє».
– Е! у вас, бачу, гітара є! – промовив Воздвиженський і зняв з стіни гітару. – А заграйте, будьте ласкаві, або й заспівайте, – сказав Воздвиженський, сівши коло Марти.
– Я колись співала, та вже позабувала, – промовила кокетливо Марта. – Просіть сестру.
Воздвиженський зняв з стіни другу гітару й поніс Степаниді. Вона так само соромилась й одсилала до сестри.
– Коли ви не хочете, то ми будемо співать з Дашковичем. Ану! починай української!
І Дашкович сміливо почав тенором «Вийди, дівчино! вийди, рибчино!». Воздвиженський підтягав басом і так ламав українські слова, що панни не могли вдержаться од сміху. Одначе Марта почала акомпанувати на гітарі, а за нею й Степанида на другій. Пісня вийшла дуже гарно, бо її співали вмілі голоси. Сухобрус аж умилився серцем.
Паничі скінчили й просили співать самих паннів. Вони мусили заспівать «Сизого голубочка». Голоси їх були добрі, але не дуже тверді й сміливі. Вони співали й пишали губи, а од того пісня виходила дуже вже сентиментальна.
– Годі вже того голубочка! Заспівайте лишень «Горлиці»! От пісня! – говорив Сухобрус, розвеселившись. Дочки вдарили «Горлиці»