судовики, переглядаючись між собою й показуючи очима на секретаря.
– Сутяжище! – бовкнув Чіпка вголос, вийшовши надвір. Кров прилила йому в голову; серце затіпалось; на виду зблід, а очі світили, як у вовка. Люди, глядя на його, розступалися; давали йому дорогу… Він потяг напрямки до Пороха.
– А що? – зустрів його Порох.
Чіпка ще хижіше засвітив очима.
– Проклятий!.. каторжний!.. недаром його в три погибелі скрутило…
– Як саме?
– Хоче п’ятдесят карбованців… За мою землю п’ятдесят карбованців!!. Хе-хе!!! І кари на вас немає.
– Отак воно завжди. Ти думаєш, як воно робиться?.. – підогріває Порох. – Не підмажеш – не поїдеш… Суха ложка рот дере… ка-хи!.. ка-хи!.. Бач, як дере в горлі… Хоч би промочити…
– А горілка є? – якось понуро спитав Чіпка.
– Кий біс, хоч би капелька… порожня пляшка… Бач! – І Порох показав над вікном порожню пляшку.
Чіпка мовчки витяг з кишені карбованця, кинув на стіл, а сам заходив з кутка в куток по хаті – хмурий, як ніч, німий, як домовина.
Порох обома руками схопив карбованця – та шморг з хати! Незабаром вернувся з веселим поглядом і веселою усмішкою на виду, а в руках – з повною пляшкою, солоною рибою-талавиркою й невеличкою паляницею…
– Не журись! – сказав він Чіпці. – Повна пляшка… Вип’ємо! – підсолодивши голос і на Чіпку глядячи, каже він. – Добре, що чортяка виніс кудись Гальку… Вип’ємо! га?..
Чіпка мовчав.
– Будьте здорові! – обернувся до його Порох і перехилив у рот чарку горілки.
– На здоров’я…
– А нашим ворогам на пропасть! – додав Порох, підносячи Чіпці повну чарку.
Чіпка випив і собі.
– Що, посолодшало?
– Кий біс!
– Випий ще – посолодшає…
Підносить Чіпці чарку… Той простяг був уже руку, щоб узяти, – та Порох вилив собі чарку в рот.
– А що, правда, гірко?! – сказав він, жартуючи. – Ну, на, на – підсолоди…
Чіпка випив і другу чарку… Посоловіло в віччю; вдарило в голову… Він заходив по хаті; розпустив язик, дав волю серцю, став батькувати, лаятись… Порох, заїдаючи талавиркою, підогрівав словами…
Випили ще, ще… Очі в Чіпки налилися кров’ю, в чоловічках засвітили огні… Коло серця – немає ні міри, ні ваги тому, що там діється!.. Горілка змішалася з страшною злістю – і запалила серце… Аж знемігся Чіпка. Сів на триніжку коло столу, схилив на руку голову – заснув…
Порох ще довго солонцював талавиркою, обсмоктував кожну кісточку, кожен шматочок; та випивав по повній… аж поки не стало ні риби, ні паляниці, а горілка – тільки на денці… Тоді він устав, заховав у грубу пляшку, на прощання, нахильці випивши й останню горілку – і став ходити по хаті… Довго він ходив коло Чіпки, прихилявся, прислухався, торкав його, будив… Чіпка спить. Тоді Порох тихенько просунув руку до Чіпки в кишеню, витяг кисет з тютюном та грішми і, радіючи, мерщій вибіг навспинячках з хати…
Чіпка проспав до обідньої пори. Прокинувся, підвівся… У голові – дурман, у грудях – згага… Давай він пригадувати… Перше всього спала йому на думку зігнута в три погибелі постать