Группа авторов

Остап Вишня. Невеселе життя


Скачать книгу

– отправлять на село.

      В Правление Т-ва входят: СОЛТУС, ТАЛЬКО-ГРИНЦЕВИЧ, БЕЛОСКУРСКИЙ, БУРЯЧЕНКО, НАВРОЦКИЙ, ПАЩЕНКО, ЛЕЩЕНКО.

      ОСНОВАНИЕ: Сводка со слов с/с «ПОЖИЛОГО» от 12/IV-27 г.

      Приняла:

      П[омощник] Упол[номоченного] С[ледственного] О[тдела] – Иванова

Інформація з донесення секретного співробітника «Ернест»25 серпня 1927 р.

      Остап ВИШНЯ. Має величезну дружбу з ЯВОРНИЦЬКИМ і він же його поклонник посилає йому свої книжки… з дружеськими підписами. А як заходить річ про війну, то в його спитай: «Ну, щож, Павло Михайловичу, Чемберлен хоче піти війною на нас». «Хай попробує. Получив ото відповідь на ультиматум, а тепер хай попробує він нас пушками, танками, газами, а ми його протестами, протестами, так дума з нами заводиться».

      На порогах – 12/VI – 27 г.

Остап ВишняЧУКРЕН28 серпня 1927 р.

      Сива-сивезна старовина…

      Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів із сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку трохи назву «Чукрен».

      Звалася так та казкова країна через те, що її населення, люд тобто її божий, завжди чухався.

      Дитинча маленьке, як тільки починало було спинатися на ноги, і коли було його чи запитають про що-небудь, чи загадають що зробити, зразу воно лізе до потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…

      Через те й країна звалася «Чукрен»…

      Власне кажучи, перша її назва була не «Чукрен», а «Чухрен», але згодом «хи» перейшло в «ки», а правописна комісія той перехід «хи» на «ки» затвердила. Так назавжди й залишилася назва тої країни «Чукрен».

      Жили там люди – чухраїнці.

      Усе було вони чухаються та співають.

      До співів вони були великі мастаки.

      Співають було цілими століттями.

      Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всечухраїнський день музики», починали співати «Корита»:

      Ой корито, корито,

      Повне води налито.

      Там дівчонки води мили,

      А мальчишки воду пили.

      Не хочу я чаю пить,

      Не хочу заварювать,

      Не хочу тібє любить,

      З тобою разговарювать.

      Співали вони так, що сусіди їхні, атлантидяни оті самі, аж вікна було зачиняють:

      – Співають чухраїнці! От народ!? А коли ж вони вже за індустріалізацію візьмуться?

      А ті співають, а ті співають…

      Перестануть, почухаються та знову:

      Ти скажи мне пачєму,

      По какому случаю,

      Одного тібє люблю,

      А десяток мучаю.

      Отак і жила та казкова країна «Чукрен».

      І якось вийшло так, що мала вона святкувати якесь дуже велике ювілейне свято: чи то десятиріччя якоїсь події, чи то ювілей якогось громадського дуже важливого чинника, – одне слово, дуже якесь велике мало відбутися свято.

      Вирішили святкувати.

      От надіходить уже й свято, а чухраїнці чухаються собі помаленьку.

      Сусіди