візьмеш. А в очах у кожного тубільца так і стрибає, так і миготить зажерливість… і очі ці так і просвердлюють твою кишеню» (III—45).
Що було б, коли б цей ганебний імперіалістичний наклеп на «кожного тубільця» братньої Кримської Республіки перекласти на татарську мову й видати в Криму?
А що можно було б почути в відповідь на такі наклепи:
«Населення Криму хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує та «курортствує». Це все роблять жінки. Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п’ють каву» (III—17).
Відзначивши, що головна суть Криму в тому, що він «субтропічна штука», Вишня подає цілу низку пошлих образів для характеристики революції в Криму «і зашуміла степами, долинами, горами, захвилювалася хвалинським морем червона легенда… Вихорем буйним промчалась, крилами червоними над південним берегом кримським затріпотіла… А ім’я тій легенді – революція» (III—64).
Власне кажучи, це не просто пошлість. Що є спільного між легендою, мрією, казкою і революцією? І невже революція в Криму це не факт, не правда, а легенда?
А от іще одне знущання з кримських трудящих, що будують в своїй країні соціалізм:
«Хай укриє Червоний Крим кетягами соковитими, щоб Ахметові онуки і правнуки одне одному переказували:
– Благословенна революція і благословенний час, що породив її» (III—73).
Хіба це не є ставлення до громадян братньої нам республіки, як до «кольорових людей», що не спроможні мислити інакше, ніж за релігійними зразками в стилі Алібаби?
От що привіз Остап Вишня із подорожі по Криму.
Гомонять у Харкові про арешт артиста Березоля СЕРДЮКА. Одні кажуть, що його арештовано за минуле, другі – що за сучасне. Але конкретного нічого ніхто не каже. Одначе, треба визнати, що арештом СЕРДЮКА більше цікавляться, як, приміром, ЄФРЕМОВА. Це можна […] лише тим, що СЕРДЮК – відомий артист. Його особа […] тих хто цікавиться театром. Деякі з прихильників театру стурбовані цим, мовляв, сезон Березоля – зірваний.
Я чув про його арешт на відкритті Будинку ім. Блакитного. Це, так мовити, була перша чутка про цей арешт. Деякі не йняли віри цьому. І я навіть точно не міг узнати – арештований СЕРДЮК, чи ні. Я згадую за цей арешт тільки тому, що це викликало інші балачки, які для вас матимуть певну вагу.
Деякі письменники заявляли, що коли справді СЕРДЮКА арештовано, то тут мусить бути чиясь і якась провокація. І приміром, СМОЛИЧ казав, що «знаю чиє це діло». Два дні опісля розказував мені про арешт СЕРДЮКА ОНИШКЕВИЧ (Вукопспілка). Цей ОНИШКЕВИЧ казав, що ДПУ має своїх агентів у Березолі, йому це відомо від артистів з Березоля, з якими він має особистий зв’язок. Він каже, що СЕРДЮКА «зрадила» артистка Березоля, що служить ДПУ. Прізвище цієї артистки він мені не хтів сказати, все ж я узнав від нього, що вона – галичанка.
Отже, якщо справді в Березолі є таємний спіробітник ДПУ і саме ця артистка, то треба його негайно змінити,