честь і такі гуморески, як «Головполітосвіта», «Жінвідділ», «Освіта», «Охорона здоров'я» і таке інше?
Нічого не відповівши, я перейшов до дальших «морфологічних» екскурсів.
Полторацький запевняє, що ця серія усмішок («Головполітосвіта», «Жінвідділ» і т. д.) «блискуче підтверджує тезу про каратаєвський підхід О. Вишні до сучасного села». Так, тов. Европенко-Европацький? Так! Припустім, що ця серія й справді саме це «підтверджує». Але припустивши це, давайте все-таки запитаємо: про яке «сучасне» село йде мова? Відповіді від «морфолога» ми не дістаємо. Тоді звертаємось до «усмішок». В мініятюрі «Освіта» ми читаємо: «договір сільради з повітовою наросвітою» з «повітовою». Прочитали? Україна тепер поділяється на повіти? Ні! Давно зліквідовано повіти? Давненько! Значить справа йде про «сучасне» давненьке? Так? Тепер беремо, скажім, «усмішку» «Село-книга». Тут ми зустрічаємо таку фразу: видання 1923 року вже мало… не хапає… Скільки того «друкованого» слова кинуто було на село в 20–21—22 році. Прочитали? Прочитали! Про яке «сучасне» село йде мова? Про те, що було в 1923 р.? Про те, що було в 1923 році.
Тепер давайте повернемось до «каратаєвського підходу». У вищезазначеній серії усмішок О. Вишня, як бачимо, показує село 1923 року, себто те село, що тоді не тільки в масі своїй не думало про суцільну колективізацію, але ще й не встигло добре стати на ноги після бандитських нальотів різних куркулячо-петлюрівських отаманів. З городом міцних зв'язків ще не було налагоджено, а звичаї й побут старого, темного села уперто шукали виходу в світ. Як же це село могло інакше виглядати, як тільки так, як його показав О. Вишня? Чи може, показуючи це село, він, Остап Вишня, замість висміювати звичаї й побут старого села, щось зовсім інше робив? Подивимось. «Головполітосвіта». «Морфолог» заявляє, що цією усмішкою наш гуморист хоче сказати, що «культурні установи має у своєму віданні лише місто». Відкіля це видно? З того, що Вишня іронізує з селянської «головполітосвіти»? Головполітосвіти того села, яке тільки но прокидалось до життя? З того, що він згадав міські «музкоми», «текоми»? З того, що він поіронізував і з цих «музкомів», «текомів» заявивши, що вони не працюють, а «працюють» «в апартаментах», замість кинути сили на село? Відкіля це видно? Чи не з тієї «емансипації», що в ню «вплутався» Андрій? Полторацький запевняє, що Вишня «не бачить сільських культуртреґерів». А хіба той голова сільради, який об'являє, що «жінка має однакові права з чоловіком» – хіба він не являється вищезгаданим культуртреґером? Хіба це не після його «об'яви в жінок десь далеко-далеко, аж-аж-аж-он-дечки, вогники блимнули»? Правда, фурорист говорить, що це – «фалшива концепція. Підхід згори»! Але при чому ж тут Вишня? При чому ж він, що Полторацький не зіває, і коли йому, Полторацькому, вигідно, готовий визнати і рядового сільського робітника за велике начальство? «Жінвідділ» – резюмує «морфолог», – «жіночі плітки, церковні інтереси». Але як він резюмує? Він резюмує так, щоб читач обов'язково прийшов до того висновку, що справа